Та й діток у нас двоє, ми їх з чоловіком просто обожнюємо, а що вже казати про моїх батьків.
Мама вірила, що ми з Олегом будемо жити в щасті і спокої до самої старості. Я теж так думала!
Але виявилося, що старість може настати в тридцять п’ять років і то вже глибока. Мені стало так нудно жити, що просто хотілося йти в гори і не вертатися ніколи.
Я Олега знаю зі школи, разом вчилися, разом поступали в один і той же вуз, знали, що будемо парою, певно, з класу сьомого.
І ось вже й на роботі ми разом, разом в хобі, разом вдома.
Просто забагато нас разом. Мені хотілося вже якогось особистого простору, як і Олегу. Бо ми щиро переговорили і дійшли висновку, що між нами нема вже кохання. Є якась вдячність і дружба, але нема пристрасті і кохання.
Вирішили, що все зробимо тихо, щоб батьки не ставили палиці в колеса. Тому звістка, що ми вже не чоловік і дружина, і що вже нічого не зміниш, застала батьків зненацька.
– Але ти й.., – мама слів не підбирала, – Ти розумієш, що ти на своєму житті крапку поставила? Все, все у тебе скінчилося в твої роки! Олег ще собі молоду жінку знайде і буде з нею жити, а ти що будеш робити? Лікті кусати?
Тато маму повністю підтримував, він любив Олега, як сина, ходив з ним на рибалку, щось лазили навколо машини, маринували шашлик і ділилися якимись смішними історіями.
Але змінити вже нічого не можна було і я зрозуміла, що вчинила правильно, коли почала жити без Олега. Я була щаслива.
Дітям ми пояснили, що просто не будемо жити разом, але будемо й далі разом їх дуже сильно любити.
Потекли будні.
Олег таки справді знайшов собі половинку, а от я не могла.
– От бачиш?, – шипіла мама, – Що я казала? Вже два роки минуло, Олег милується з іншою, а ти що? Сама! Я ж тебе попереджала!
Дійшло до того, що я просто вже не хотіла до батьків приходити, бо розмова була лиш про це.
Я не спішила заміж, насправді, бо мене все влаштовувало: Олег платив аліменти, я гарно заробляла. Навіщо мені чоловік?
А потім зустріла Романа. Зустріла своє кохання і все у нас так закрутилося, мов в кіно, скоро я зрозуміла, що при надії і Роман запропонував одружитися.
З батьками знайомство якось не вийшло, завжди багатослівна і привітна мама і доволі толерантний тато, поводилися так, наче пройшли курси спеціалістів по детектору брехні. Вони влаштували Роману такий детальний розбір його біографії, що вже я не витримала і ми пішли додому.
– Які ж ви, – тільки й сказала я їм.
Церемонія була невеличкою, але моїх батьків на ній не було. Мама сказала, що прихворіла, але насправді, я думаю, що вона просто не хотіла бути присутньою на святі, де б вийшло назовні її хибне припущення щодо моєї конкурентоздатності на ринку наречених. Адже ось мене беруть заміж з двома дітьми! Де ти, мамо?!
Після появи ще одного онука, мама й тато просто почали частіше брати моїх дітей до себе, але ніякої прихильності до нового зятя і нового онука, у них просто нема.
Я не розумію, чому вони не раді за моє щастя, адже всі ці роки так наполягали на тому, щоб я знову знайшла собі чоловіка. зате Олега приймають в себе просто з відкритими обіймами. Чому вони так чинять і як це взагалі пояснити, бо для мене це якесь лицемірство.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
