fbpx

Звичайно, що я на сестру була ображена, бо виходити заміж перед мене, то погана прикмета. Якби ж я знала, що потім сестра мені стане поштовхом для мого щастя, то й не сумувала б так

Не скажу дивину, що сестра молодша чомусь часто красивіша за старшу, таке й у нас з Мариною було. Я серйозна та слухняна, а Марина весела і гарна, тому й виходила заміж у вісімнадцять років, бо вже було видно по платтю, що скоро батьками стануть.

А мені тоді було двадцять п’ять років, я вже й працювала, але все мені ніхто не траплявся, щоб було й кохання і повага.

Бабуся ще тоді на весіллі сестри казала, що не вийду я заміж, бо сестра у мене долю забрала. Я й вірила і не вірила, але заміж вийти не могла. З одного боку, коли всі шепчуться про те, що так не правильно чинити. То ти й сама починаєш думати, що це вже на моїй долі крапка і єдине, що мені світить, то бути ласкавою тітонькою

Минуло п’ять років і сестра вже мала сина, але сімейне щастя не складалося. Справа в тому, що її чоловік ще хотів гуляти, а, коли вона заговорила за другу дитину, то спалахнув:

– Друга дитина? Та ти мені вже більше сестра, ніж дружина стала, в хаті ні їди, ні затишку, постійно син вередує і це має ще раз повторитися? Ні, дякую!

Вони так розсварилися, що сестра вернулася жити до нас. Тоді вже мама не витримала і почала Марині докоряти:

– Ти Ганнину долю забрала, а тепер і останній шанс вийти заміж. Хто в цю хату поткнеться, коли тут одні жінки?

Але що вже було зробити. Тоді Марина запропонувала мені аби ми обоє знімали в місті квартиру та платили навпіл, а син поки побуде в мами.

– Повір, обоє життя влаштуємо!, – сказала мені сестра.

Я погодилася, хоч мені було й дивно, що сестра залишила дитину на маму й бабусю. Ми приїжджали на вихідні, але вже я сама не могла витримати такої розлуки з племінником.

Але сестра не просто зі мною жила, а почала мене скеровувати на красивий лад, так би мовити. То мені плаття порадить купити, таке, яке підкреслить мою фігуру, то запропонує пофарбуватися, то постригтися. За кілька місяців мене можна було й не впізнати, бо я була зовсім інша на вигляд, та й всередині в мені з’явилася якась впевненість.

Бо я інакшим не можу пояснити, як це я почала перша фліртувати з Орестом, який мені приглянувся на новій роботі. Він був дуже на мене схожим, на мене піврічної давнини, то точно.

Але я бачила, що за цією стриманістю є добре серце, тому й почала то на каву його запрошувати, то в кіно.

– Молодець, – гордилася мною сестра, – що то означає моя наука!

– А сама чого собі щастя не знайдеш нове?, – питала я її.

– Бо до мене ще старе приповзе та перепросить, – усміхалася вона.

І ви не повірите – її колишній таки прийшов до нашої переповненої жіноцтвом хати і попросив Марину вернутися назад:

– Не можу я без вас, – казав їй, – Тиша просто незвична і мене насторожує.

І сестра вернулася до нього, а я вийшла заміж за Ореста, так вийшла заміж, бо він таки наважився сам зробити мені пропозицію, а не навпаки.

Ми живемо в мирі і злагоді, бо й характери у нас одинакові і цілі в житті також – ростити дітей та онуків.

Я часто думаю чи це дійсно прикмета справдилася чи мені просто так велося через те, що я була з таким характером і зовнішністю. Невже мене б ніхто не взяв заміж, якби Марина не почала мені підказувати оті елементарні речі на які я не звертала уваги, бо вважала носити плаття і малювати губи – непотрібними тратами часу?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page