У моїй сім’ї виникли серйозні негаразди — син вийшов з-під контролю та геть берегів не бачить. У нас сім’я неповна — двоє синів проживають зі мною. Мені довелося виховувати дітей самій, після того, як чоловік пішов до іншої забувши про наше існування.
Проживаємо у двокімнатній квартирі. Вона не велика. Працюю одна я. Батьки ще мають можливість трохи допомагати, але все одно вони не шикують – на всьому заощаджують. Нещодавно старшому синові виповнилося 19 років. Він навчається в інституті, другий курс. А молодший тільки-но пішов до школи.
Звичайно, враховуючи той факт, що я виховую дітей сама, і заробляю на життя сама, то часу багато вільного не маю. Саме тому напевне і сталось, те, що сталось.
У старшого сина мого своя кімната, куди молодшому вхід заборонено. Доводиться нам удвох з ним тулитися в одній кімнатці меншій. І ось новина нещодавно:
— Мамо, я надумав оженитись і ми житимемо з Лізою тут.
Я й отетеріла:
— Ти чого, синку? Про яке весілля йдеться? Треба спершу вивчитися, потім влаштуватися на роботу і тільки після цього одружитися.
— Я й так вивчуся. Не переживай. Кімната в мене є. Тож виживемо.
Рожеві окуляри, бачу носить мій син давно і сидять вони міцно:
— Куди ти її приведеш? – запитую, – Нам самим тісно! Пробач, але якщо вже аж так хочеться женитись – ідіть на окрему квартиру.
— Я в тебе питати і не збираюся. – син мені у відповідь, – У мене є своя окрема кімната. Це моя частина у цій квартирі. Я став повнолітнім і маю вже свої права. Я все вже дізнався.
Я аж розплакалась. Дізнався вже. Де я прогавила? Як бути? Як пояснити, що задумка його нездійсненна і просто неприйнятна? Поки мене не було вдома, він потай вставив новий замок у кімнаті та привів таки свою наречену.
Вирішила брати тим з чим він на мене йде:
— Якщо ти став самостійним, розумним, тоді й годуй її власним коштом. Я тепер лиш за брата твого відповідатиму. Все сам! Ти ж дорослий!
—Ну і не треба! – відповідає мені уже геть не моя дитина, – У бабусі позичу, вона не відмовить. Або продам свою частину житла у цій квартирі. Знайду вихід.
Розумію, що з сином говорити пусте, запитую у дівчини, що вони їсти збираються, якщо обоє студенти:
— Якщо він так вирішив, то я згодна. Мої батьки не відмовляться нам допомагати. Вони не проти нашого шлюбу.
А скоро й батьки примчали. Спочатку мені пояснити хотіли, що так не можна, а коли зрозуміли, що й я проти того усього, так пішли з донькою розмовляти. Проте наші “молоді” нікого не слухають. “Женячка” у них на умі і все тут. Батьки Лізи розвернулись і в двері, а я так ілишилась сам на сам з усім цим.
У розпачі просто. Як його бути? як зробити так, аби нарешті це все припинити і сина не втратити остаточно?
Е-х! А я думала їх на ноги ставити було важко…
10,11,2022
Головна картинка ілюстративна.