Не щастило мені з чоловіками в прямому розумінні цього слова. То гуляки, то в чарку зазирали, то про себе були високої думки. І кожному я давала шанс добряче пройтися по моїй самооцінці. Закінчувала стосунки навіть не я. Розумієте? Ось такі кандидати і то вони мене кидали, а не я їх.
Все чекала, що все зміниться саме собою або їх змінить моя любов.
Дочекалася до тридцяти дев’яти років і зрозуміла, що вже все, не буде мені в житті ніякого щастя.
Сумувала я довго і якось наш колега Віталій підійшов до мене з діловою пропозицією.
– Оля, слухай, тут така справа! Я знаю, що ти жінка хороша і самотня. А я теж! Ну, теж самотній зараз! Хоч я самотній вже давно, але офіційно зараз самотній, – було видно, що чоловік збивався і не знав, як до мене донести свою думку.
Виявилося, що його дружина вже років десять їздить за кордон. Спочатку наче все було для того аби виплатити квартиру, далі вона вже збирала на навчання дитині, хоч та тільки йшла в школу, далі їй сподобалося там жити і вона перестала пояснювати чоловікові мотиви свого перебування там.
Віталій зрозумів давно, що між ними вже все, але ж якось треба було жити і стосунки будувати з дитиною і дружиною. Він був доньці і за маму, і за бабу, і за тата з дідом.
– Розумієш, Олю, вона зараз в тому віці, що їй мама ну просто необхідна, щоб всього навчити, розумієш? Пояснити. А Рити нема поруч. А по телефону донька не дуже хоче спілкуватися на такі теми.
– То ти хочеш аби я їй щось пояснювала, – не зрозуміла я.
– Ні, я хочу аби ти з нами жила. Ти мені давно подобаєшся.
От тобі й на! Такий хороший чоловік був всі ці роки під носом, а я тратила життя на всіляких. Аж мене зло взяло!
Віталій мені теж давно подобався, але я бачила обручку і не підходила навіть щось спитати в нього.
Хоч освідчення й не дуже романтичне, але я подумала, що перебирати мені нема як і пішла до Віталія жити.
Але я не врахувала того, що мені треба більше часу витратити на те, щоб донька мене полюбила, а не Віталій!
Що я пережила від цієї дівчинки. І каву вона мені випадково солила, і одяг псувала, а про «поради» я взагалі мовчу.
– Тато любить багато олії в салаті.
– Тато любить запіканку з риби.
– Тато любить, коли жінка має коротке волосся, як у мами!
І от я, тридцяти дев’ятирічна жінка, на все це ведуся! Приходжу з перукарні з асиметричною короткою стрижкою, як у мами, запікаю рибу, яку Віталій терпіти не може, як і смак олії, бо його здуває.
Коли все це вияснилося, то я довго сиділа з червоними очима, а Віталій мене втішав:
– Не переживай, волосся відросте. А риба не така вже й погана.
Віта не підходила до мене і справедливо думала, що я їй цього не пробачу.
Знаєте, я думала що їй за це зробити, але ж вона вже майже доросла, бо ж чотирнадцять років, то вже є голова на плечах. Тому я вирішила мати й свою голову і робити лиш те, що мені підказує розум. Віті я сказала, що це непорозуміння має бути між нами востаннє, бо ми обоє любимо тата і не хочемо аби він мав через нас клопіт.
Між нами було таке собі перемир’я і тривало воно більше року, вона мене терпіла, а я намагалася ставитися до неї рівно.
А потім мене щось як скрутило, а Віталія не було вдома. Віта мені й швидку викликала і за руку мене цілу дорогу тримала, казала, щоб я не сміла від неї йти!
Я поправилася і вернулася до своєї сім’ї, туди де мене люблять і я люблю їх.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
