Зять у мене просто золотий, такий до життя і на всі випадки життя – надійний і відповідальний. Як він мою Таню вибрав – я поняття не маю, але була дуже за неї рада, що хоч комусь в нашій родині пощастить з чоловіком

Я ростила її одна, тому трохи балувала і завжди їй казала:

– Дитино, так як дома не буде ніде, тому я тебе тут балую, але ти знай, що чоловік тобі таке робити не буде.

Тому вона й не виходила заміж до тридцяти років, все чекала на багача, який би їй все забезпечував, що вона хоче.

Але вже тоді я не витримала і сказала так:

– Я вертаюся через рік з Італії додому і досить з мене тих заробітків. Тому ти думай, де ти будеш жити і за чий рахунок.

Таня покрутилася і вибрала Колю. Все у ньому мені сподобалося, а найбільше те, що він любить мою доньку.
Але не пройшло й року, як почала моя доня губи копилити, бо не дарує їй чоловік діаманти та не везе до Парижу.

– Чекай, дитино, – кажу я їй, – А чого ти вирішила, що тобі мають дарувати прикраси та подорожі?

– Бо всім на роботі чоловіки дарують, а Коля навіть на річницю нічого не подарував. Бо інші чоловіки жінок люблять і для жінок все роблять, а мій просто безперспективний! Он на мене шеф заглядає і я вже думаю, що пора йому сказати «так».

– Доню, ти ніколи не думала, що єднається кінь з конем, а віл з волом? Ти у мене ні разу не принцеса і вести себе так не вмієш, а чекаєш від Миколи бозна чого! Ти подумай, що такі гарні чоловіки на дорозі не валяються!

– Ой, мамо. Ще й к валяються. Я варта кращого!

Звичайно, що зять прийшов до мене за порадою.

– Нащо їй того бриліанти, як я задумав купити нам будинок за містом, щоб діти там росли на свіжому повітрі. А подорож, ну не маю я на неї зараз гроші і може й ніколи не матиму, тоді хай вже йде від мене і все!

– Ти, Миколо, тільки мене послухай і все буде добре, – кажу я йому.

Далі я переговорила з донькою і запросила її в гості на неділю з чоловіком. Підготувалася я ретельно, бо й куму свою з донькою запросила і стіл відповідний накрила.

Донька у куми моєї незаміжня, тому я її біля Колі й посадила, а доньку коло себе.

Вже ми частуємося і бачу я, що зять такий галантний навколо дівчини крутиться, то те, то се їй подає, сміється з її жартів, щось розповідає.

А донька моя наче та хмара сидить.

– А що це ти, доню, невесела така, – питаю я її.

– А того, мамо, що ти посадила мого чоловіка не біля мене.

– Так він тобі не потрібен, а от Ніночці навіть дуже. Вона мріє про власний будинок і діточок. А ти про принца, то вже посунешся.

Донька дивилася на те все, а потім як рявкне на Миколу:

– Пішли додому, щось мені тут зле стало!

Пішли вони, а ми й далі собі частуємося та жартуємо, бо ж усе за планом вийшло.

Через місяць донька сказала, що вони їдуть дивитися будинок, бо вже пора, адже вона при надії.

Зять мені надякуватися не може. А я лиш кажу, що мріяти можна і про принца і про актора, а жити треба з тим, хто тобі й хату купить і там з тобою дітей ростити буде. А не на чужину відправлятиме та дома відлежуватиметься. А людині інколи треба показати, що вона не права наочно, бо на словах не завжди діє. А так подивилася, що твоє, що тобі таке осоружне хтось за скарб має, то й ти на нього по-іншому подивишся.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Дорогі читачі, підписуйтеся на наш youtube канал та поринайте у атмосферу запаморочливих викрутасів долі, що вирують у життях героїв наших історій.

Будемо вдячні за ваші відгуки так коментарі.

You cannot copy content of this page