20 років від коня, 20 – від корови. Ще десять – від собаки і десять – кота. Ну дуже мудра притча про те, з чого ж насправді наше життя складається.
Зібрав Бог всіх тварин і вирішив кожному його вік відміряти .
Першою покликав людину:
— Ти, людино – істота не велика, так що тобі 20 років життя даю.
— Мало – подумав чоловік, але з Богом сперечатися не став і тихенько відійшов в бік.
А Бог тим часом покликав коня :
— Тобі, кінь, 40 років життя призначаю – ти тварина велика, тобі і жити довше.
Але кінь почав благати: «Помилуй, Боже! 40 років з ярмом на шиї ходити, за собою плуг та віз тягати, та ще й батогом отримувати! Мені і 20 вистачить. Віддай залишок людині, їй потрібніше».
Бог погодився і покликав корову. Дав їй 40 років життя. Але корова відмовилася: «Не приведи, Боже! 40 років за вим’я мене! Мені і 20 вистачить, а решту життя віддай людині, їй вони потрібніші». Погодився Бог.
Покликав собаку: « Тобі, собако, 30 років призначаю!».
А собака: «Господи, помилуй! Ну куди мені 30 років на ланцюгу сидіти, гавкати на кожного. Давай мені 15, а решту людині віддай ».Віддав ще 15 років людині
Покликав кота і запропонував йому 20 років життя. Але кіт подумав: як це 20 років ввесь час харч собі шукати, полювати, та й відмовився від 10 років життя – теж подарував їх людині.
З тих пір так і живе людина.
На початку 20 років свої проживає – турбот і нещасть не знає.
Потім настають 20 років кінських: працює людина як кінь, тягне на собі віз – роботу, дім, сім’ю.
Наступні 20 років – ті, що корова подарувала: «доять» людину діти, онуки. Хто на дачу, хто на машину.
А потім собачі 15 років живе: вдома сидить, будинок стереже, за онуками доглядає та на вулицю поглядає.
А приходять котячі роки, тут вже як пощастить. Можуть, як кота, по голові погладити, а можуть і з дому випхати, мовляв лежи де хочеш.
От така і сумна і правдива притча.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
