Фінська диригентки українського походження Даля Стасевська відкриватиме новий концертний сезон програмою “Лиш боротись – значить жить!” у Львівській національній філармонії ім. М. Скорика. Попри те, що Даля є головною запрошеною диригенткою Симфонічного оркестру Бі-Бі-Сі (Велика Британія) і головною диригенткою Lahti Symphony Orchestra, (Фінляндія), вона активно волонтерить для ЗСУ.
Даля не просто приїхала провести концерт, а привезла позашляховик для ЗСУ битком набитий різними необхідними речами. Зокрема 10 тисяч пар вовняних шкарпеток, які спеціально сплели для українських захисників фінські жінки, адже у фінів вже був такий досвід, коли Союз напав на Фінляндію в 1939 році
Даля розповідає, що не сподівалася, що на її заклик відгукнеться так багато людей.
“Я була вражена від тої кількості шкарпеток, яку нам принесли, – зізнається Даля. – Думала, буде тисяча пар. А нам вдалося зібрати 20 тисяч. Приносили вовняні вироби сім’ями. Зараз ми привезли десять тисяч пар шкарпеток та автівку, заповнену потрібним для військових спорядженням. Там є спальники, прилади нічного бачення, ліхтарики й інше. У нас матері в’яжуть своїм дітям шкарпетки, бабусі, дідусі в’яжуть своїм внукам шкарпетки, у якийсь момент цього літа я сама навчилася в’язати шкарпетки. Це в нас така традиція”.
Наступну партію шкарпеток волонтерка привезе на наступний місяць, пише Еспресо.
Фото: колаж.
10/07/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся