– Лиш дзенькнеш відром, як вона тут і тут, – бурчить Настя, посуваючи ногою кота зі свого шляху, але тільки сторонньому здасться, що ці слова сказані котові.
– Доброго ранку, Марусе, – вітається з гостею, – Що так рано?
– Та от молочка закортіло одразу з-під корови, з шумом, – починає балакати Марія простягаючи літрову банку.
– Та я ще не процідила…
– Нічого, нічого, мені з шумом хочеться, – каже сусідка і додає скільки вона має за це заплатити.
– Я літрами не продаю, – зло каже Настя і йде до хати.
От внадилася сусідка та так хитро все подає, що Настя грошей не може брати, а от таких «літрів» набралося на цілий бідон.
Сама Маруся свою корову продала, бо діти не хотіли їй допомагати з косовицею та й кожного дня піти до корови – то ще та робота. Але любила жінка молоко страшне, тому й ходила до сусідки щоранку, але платити за нього не спішила:
– А чого я буду платити? Вона мені сад косила цілу осінь та корові давала, то я з неї гроші не брала. А скільки яблук я їй надавала зі свого саду? Та й скільки я того візьму – літрину і досить, – отак говорила.
Ніби й кожна мала свою правду, але справа була геть в іншому: жінки-однолітки геть по-іншому почали виглядати і саме це найбільше допікало Насті. Її руки порепалися тонкими чорними смужками, вічно червоні та шорсткі від холодної води та доїння, вся вона була вічно перемотана хустками, бо треба йти тричі до корови, та й ще пів дня крутитися поки надворі світло.
А Маруся, ніби ожила та помолоділа, лице її не палило сонце на городі при заготівлі буряків, спину не гнула й при заготівлі сіна, щодня не товклася по дворі, а дивилася серіали та поглядала в вікно за Настунею. Проте ставало їй сорому скаржитися:
– Ой, Настуне, дивлюся як ти ото по дворі бігаєш і аж мені завидно, бо мене ось тут скрутило, а тут перехопило, а ось тут викривило. Така слаба, така слаба…
На це Настуня тільки зло позирала і мовчала.
Сьогодні вона піде до Петра та візьме у нього пса, треба взяти якогось найзліснішого. І не припинатиме.
Фото Ярослава Романюка.
