У мене є молодша сестра, яку мама все життя з усіх боків облизує і робить все заради неї. Різниця у нас в вісім років, тому я прекрасно пам’ятаю, як виховували мене, а як сестру. Різниця колосальна. Те, що без проблем сходило з рук сестрі, для мене свого часу оберталося серйозними негараздами.
На мої питання, а чому така різниця у вихованні, мама сміялася, що так завжди – перша дитина не усідомлена, а друга улюблена. Мені ось було не смішно, тому що я себе такою не відчувала. Постійно доводилося слухати “ну поступися сестрі, вона маленька”, “ну допоможи Надійці, у неї не виходить”, хоча мені ніхто не поступався і не допомагав.
Турботу про сестру мені ставили в обов’язок, не забуваючи давати їй зрозуміти, що рахуватися зі мною не обов’язково. Якщо я щось не давала або забороняла, вона бігла до мами і в підсумку я робила так, як хотіла сестра. Звичайно, мене такий стан справ не влаштовував і ніякого бажання зайвий раз спілкуватися з сестрою у мене не було.
З будинку я пішла в вісімнадцять років, остаточно зрозумівши, що нікому не потрібна. Там було претензії і з приводу сестри, і наші особисті відносини. Просто дістало все, я зрозуміла, що більше так жити не хочу. Зібрала речі і пішла. Мама пророкувала, що через тиждень я повернуся, але помилилася.
Часом образа може бути хорошим мотиватором. У моєму випадку було саме так. Я старанно працювала, щоб довести мамі, що я можу домогтися сама, що вона помилялася, але потім зрозуміла, що мамі все одно. Вона захоплювалася успіхами Наді. У підсумку я стала розвиватися вже виключно для себе.
З родиною я толком не спілкувалася. Знала, що мама продала двушку, щоб виділити сестрі гроші на весілля. Мама живе в однокімнатній, а сестра переїхала до чоловіка в комуналку. Мене на весілля навіть не запросили, про ньогоя дізналася з фотографій, які викладали мама і сестра. Прикро не було, я все одно б не пішла.
Я в той час заробляла собі на квартиру. Роботи було багато, вона була складною, але мені вдалося зібрати на двокімнатну, взявши на допомогу відносно невеликий кредит. А сестра почала дарувати чоловіку нащадків. Спочатку одна дитина, потім через кілька років друга, а близько чотирьох місяців тому з’явилася третя. Все це в комуналці.
Мені про ці події розповіла мама, яка раптом почала мені частенько дзвонити. Навіть в гості надумала приїхати вперше за стільки років. Походила по квартирі, поохала, що така простора кухня, кімнати немаленькі. Ще раз розповіла, що сестра з трьома дітьми і чоловіком тулиться в комуналці.
Я натяки пропустила мимо вух. Ніякого відношення до житла сестри і кількості її дітей я не мала, вона сама так захотіла, ось і нехай розбирається. Але мама вирішила справу так не залишати.
Через тиждень вона приїхала до мене знову, привезла купу фотографій моїх племінників, сподіваючись розчулити мене. З чого вона вирішила, що це допоможе, я не знаю. Почала розповідати, як сестрі не просто живеться, що чоловік погано заробляє, розвернутися їм ніде, а потім видала пропозицію, привабливу своєю оригінальністю.
– А давай ти з сестрою поміняєшся житлом? Вони в’їдуть в твою квартиру, а ти в їхню кімнату. Тобі ж одній навіщо такі площі, на самокаті кататися? А їм там дуже тісно.
Я відповіла, що ні з ким я мінятися не збираюся, а житлові негаразди сестри мене не стосуються зовсім. У неї є своя голова на плечах і чоловік, нехай беруть іпотеку і заробляють на житло. До того ж мама, продаючи квартиру могла б теж включити голову і зрозуміти, що її улюбленій донечці буде ніде жити. Але про це я говорити не стала. Мама сплеснула руками, що іпотеку вони не потягнуть, Надя працювати не може, у неї троє дітей, а чоловік один не витягне.
– Ну що тобі, жалко? Це ж твоя рідна сестра, їм потрібна допомога, не скупися. Ти на цю за п’ять років заробила і на іншу заробиш швидко.
Прямо як в дитинстві. Тільки зараз мова йде не про мою улюблену іграшку, а про шматок мого життя, яке я витратила на те, аби заробити на цю квартиру.
Дитячий садок скажете, а уявіть, як мені було все це слухати. Головою розумію, що я доросла і дитячі образи потрібно забути, але в душі, десь там на самому денці, сидить маленька дівчинка, яку не любить мама, а вона так хоче турботи і ласки. І та дівчинка так гірко-гірко плаче і заспокоїти її ніхто не взмозі.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
