fbpx
Без категорії
— А можна тихіше? Он там у сусідньому відділі моя родичка торгує. Такого наплете, що не відмиюся. Роби вигляд, що щось вибираєш, а між іншим, черкни отут на листочку свій телефон, якщо не жартуєш

Жанна ніяк не могла вибрати для себе хустинку. Мацала, дивилася на світло, надягала на шию й ніяк не могла на якійсь зупинитися. Чесно кажучи, хустинка їй не так була вже й потрібна, можна сказати, що й зовсім не потрібна. У гардеробі цих аксесуарів було кілька десятків. Річ у тім, що торгував хустинками привабливий молодик, який вже давно їй подобався. Вона мило до нього усміхнулася й так глянула в очі, що той мало не випустив товар із рук, запитав:

— Чого ж це така красива пані сама собі купує речі? Якщо немає кавалера, то нехай шукає спонсора…

Жінка бликнула на нього й голосно засміялась:

— Була б не проти мати спонсора. Такого як ви.

Продавець, почувши сказане, оглянувся на всі боки:

— А можна тихіше? Он там у сусідньому відділі моя родичка торгує. Такого наплете, що не відмиюся. Роби вигляд, що щось вибираєш, а між іншим, черкни отут на листочку свій телефон, якщо не жартуєш.

Жанна бликнула на продавщицю із сусіднього відділу. Тoвстелезна бабеля, під два метри змахувала на солдата національної гвардії. Швидко пішла геть:

— Ще не вистачало, щоб пuку посеред магазину побuлu! А про спонсора він правильно сказав! Час когось мати.

Увечері перебирала у голові, хто ж може стати її cпонсором. Може, колега Вітьок? Той із шкури лізе, щоб сподобатись. Набрала номер:

— Запрошення на каву ще в силі? Чекай через 15 хвилин на центральній площі.

Вітьок пригостив кавою в стаканчику й хот-догом. Кілька годин водив по вулицях, потім грілися у супермаркеті та двох під’їздах. Чоловік розповів, що у нього два кредити й алiменти від попереднього одруження, тому Жанна може розраховувати на велику любов та важке матеріальне життя. Жінка так намерзлася, ледве відігрілася вдома біля батареї:

— Цей на бoмжа більше тягне! Треба потоваришувати з Генкою, той має автівку німецьку, робить на якійсь крутій фірмі.

— Генко, пам’ятаєш мене? Яка ще Вікуся! Ні, не їздили ми минулого року до Туреччини Ми з тобою якось у кафе обмінялися номерами, згадав? Ні, в cауну теж не їздили, і я в тебе ніколи не ночyвала!

Кинула трубку:

— Облoм! Бaбник звичайний! Залишається Борис, Подумаєш, нижчий на голову, заїкається, зате має трикімнатну квартиру!

Борис запросив додому. Довго оглядав її сукню, запитав, скільки отримує зарплатні:

— Не люблю марнотратства. Копійка гривню береже!

Потім відчинив свою шафу:

— Норкові шапки не в моді, але мені байдуже, що цю мій батько носив, а я доношую. Оце вовняне пальто, правда, його міль поїла місцями…Та це не бiда, десять років ношу й ще носитиму, а оці гостроносі черевики хтось до смітника виніс, справжня шкіра — їм зносу не буде! До речі, диван, на якому ти сидиш, у дворі стояв, так я його вночі у квартиру затіг, накрив фанерою й оббив старими ковдрами. Не біда, що немає однієї ніжки – цеглину підмостив! Табуретка, хоч і хитається, але якщо до стіни поставити, то можна сидіти. Теж у дворі була. Антикваріат майже…

Читайте також:  Увечері Юрко прямував до Любаші, несучи букет троянд та пакет подарунок, після якого наречена забрала заяву, навіть не попередивши про це Юрка

Та Жанна не дослухала, вискочила надвір.

«Даремно я не записала свій номер продавцю хусточок. Хлопець молодий, вродливий. Підійду до нього, може, ще не передумав». Із цими планами Жанна й заснула.

Через день пішла до магазину. Біля продавця крутилася якась світлокоса дiвка, Жанна злостилася, вже хусточки всі перебрала, а дівка все не йшла:

— Чого вона там товчеться? Жанна підійшла ближче, прислухалася. Встигла почути останні слова продавця:

– Може, залишите свій телефончик?

Світловолоса витягла із сумочки ручку.

За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook