fbpx
Історії з життя
А на ранок після розпису на Тетяну сюрприз чекав. Дмитро стояв над нею і тримав в руках список. дівчина солодко потягнулась і запитала, що там у нього

Дмитро ніколи не був жмикрутом. Він просто не розумів чому повинен віддавати те, що належить йому. Він гроші заробив один, ніхто не допомагав? Так з якої радості він повинен їх комусь давати?

З дівчатами у нього не клеїлось. Чомусь ті не хотіли розуміти, що морозиво у парку втричі дорожче ніж у магазині під будинком, тому купувати його просто не розумно. Інша пішла з побачення тільки тому, що Дмитро попросив у неї половину грошей за квитки в кіно. Він так і не зрозумів, чому повинен був за неї платити? Прем’єра фільму квитки на вечірній сеанс. дивитимуться удвох. Так з якої радості такої він повинен?

Таня заміж за нього вийшла не з великої любові. Та й зустрічатись вони толком не зустрічались. Після веселої студенської вечірки прокинулись разом, а за три тижні Дмитро дізнався, що стане татком. Розписались. Від весілля наречений відмовився категорично:

— Годувати і поїти незнайомих мені людей? – запитав у тещі з тестем, – Якщо маєте на це кошти, краще нам віддайте, адже скоро малюк з’явиться. Нам потрібніше.

На ранок після розпису Дмитро стояв над Танею зі списком.

— Ось, я іду до магазину, а то у нас холодильник порожній. Склав меню на тиждень і підрахував необхідні продукти. З тебе триста п’ятдесят гривень. За доставку не братиму цього разу, – посміхнувся лагідно, – Але за умови, що наступного разу на закупи ти підеш.

Тетяна, не одразу й усвідомила, що почула. Витягла необхідну суму і провела свого чоловіка до виходу очима. Повернувся він за п’ять годин з двома великими картатими сумками і блокнотом. Посадив Тетяну поруч себе і почав показувати свої записи. Виходило, що він спочатку відвідав три супермаркети де записав ціни на необхідні йому продукти. Потім сходив на ринок і зробив те ж. Зрештою знову пройшовся по магазинах і купив усе необхідне у тому де було дешевше. Різниця у десять копійок була суттєвою і він не полінувався з торбами повернутись майже кілометр, аби купити три десятки яєць і зекономити аж тридцять копійок.

Тетяна сиділа вражена до глибини душі. Якщо ще вчора ввечері вона вірила у свій шлюб, то зараз в думках уже пакувала свої речі.

— З тебе сорок чотири гривні двадцять п’ять копійок. – вивів із задуми голос новоспеченого чоловіка, – Я купив ковбаси по акції. У неї термін придатності завтра спливає, але якщо ми її заморозимо, то зможемо ще два місяці їсти поступово.

Вона пішла того ж таки дня. Батьки не в захваті були від такого зятя від самого початку, тому прийняли доньку і обіцяли всіляко допомагати.

Дмитро зателефонував через два дні. Таня думала, можливо вибачитись захотів, або зрозумів що така поведінка неприйнятна:

— Тану, – почав серйозно, – Я все ще чекаю.

— Чого? – здивовано промовила дівчинка і вогник надії на те, що її чоловік таки виправиться розгорівся у справжнє полум’я, – Чого ти чекаєш коханий?

— Сорок чотири гривні і двадцять п’ять копійок за ковбасу. Ти так і не повернула мені їх.

Рината Л.

Спеціально для intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page