Так склалось, що я розлучилась зі своїм чоловіком і сама виховую двох синів. Зараз моїм красеням 15. Живемо усі разом у селі недалеко від столиці. Діти їздять щодня на навчання у Київ, а я на базар біля метро – продаю городину і молочні продукти.
Живемо ми не багато і не бідно. Я кручусь, як білка у колесі. Тримаю трьох корів і десяток свиней, тому продуктами ми забезпечені. Добре, що село не далеко від столиці, я маю постійний підробіток. Щодня о десятій я вже на ринку. Оскільки я вже давно продаю власну молочку, то маю постійних клієнтів. Уже за годину, усе, що привезла на продаж – збуваю.
Потім їду додому і до вечора кручусь по господарству. Хто тримає худобу, той мене прекрасно розуміє. Відпочинок нам тільки сниться. Добре, що сини допомагають по мірі можливості. У мене вони молодці і навчатись встигають і на секцію карате ходити і мені допомогти інколи. Більше роботи, звісно, влітку. Тоді ми встаємо о п’ятій і до вечора трудимось разом. Так і виживаємо. А що ще робити? Ніхто не принесе і не скаже, що дає просто так. Все треба заробити.
А нещодавно до мене прийшла сестричка моя. Справа у неї до мене серйозна. Знає моя Катя, що я відкладаю гроші синам на навчання. Щомісяця я кладу на купку певну суму. Що б не було, а я маю залізне правило – звідти ні копієчки. На хліб позичу, а ті гроші не чіпаю ніколи. Саме завдяки цьому там зібралась уже досить непогана сума за ці роки. Думаю, там не тільки на навчання стане, але час покаже.
Так от! Сестра моя у столиці зі свекрухою усі ці роки прожила у двокімнатній квартирі. Виросло у них троє діток і старша заміж вийшла, а жити нема де. От і прийшла сестра до мене на позичку. Щоб я їй на квартиру молодим грошей дала, а вони мені з часом повернуть усі разом. Молодь половину і вона з чоловіком другу.
— Тобі ті гроші ще три роки не потрібні будуть, так?- говорить сестра, – А Маші моїй жити ніде. Молода сім’я повинна жити окремо. Невже ж тобі для сестри шкода?
Я розгубилась, якщо чесно. Так, на квартиру там вистачить, але ті кошти моїм дітям. Я трудилась і вони трудились, заради того, щоб втілити свою мрію: навчатись у найкращому ВУЗі столиці. Вони з сьомого класу спеціальність визначили і навіть самі домовились про додаткові заняття з вчителями. А тут узяти і все віддати?
З іншого боку сестра – найрідніша мені людина. Вона мене підтримує і завше готова вислухати. Втрачати з нею зв’язок через гроші не хочу.
Розгубилась. Що робити?
Головна картинка – pexels.
