Взимку ми з чоловіком роз’їхались і вирішили що нашому шлюбу кінець. Оскільки ми жили у його квартирі, нам із дочкою довелося збирати речі і з’їжджати.
Нас кликала до себе моя свекруха, але мені було незручно, та й квартира у неї хоч і двокімнатна, але не нато велика була. Ми вирішили переїхати до будинку моїх батьків, який сам збудував колись мій батько.
Будинок розташований у селищі, не далеко від нашого містечка, але там татовими руками золотими було зроблено все для комфортного життя. Та й до міста можна навіть пішки дістатися, а автобус їздить кожні 5-10 хвилин. Для нас переїзд був навіть непомітним.
Раніше, ми цей будинок використовували як дачу. Свекруха із задоволенням приїжджала туди і займалася садово-городніми роботами. Вона весь урожай переробляла, щоби нічого не пропало. Так би мовити, продовжувала справу моєї матері.
Ми з чоловіком приїжджали сюди лише відпочивати. Але за час шлюбу встигли облаштувати будинок зовні та всередині, навіть дитячий майданчик чоловік змонтував. На його помешкання я не претендувала. А от за роки шлюбу зі спільного майна у нас була лише стара машина. Але там ще доплатити треба, аби хто ту “тачку” забрав і не повернув.
А нещодавно у наші двері постукала свекруха. Вона дуже переживала, що після розлучення я не пущу її. Родичка думала, що віддасть мені ключі та поїде. Але я була здивована таким її жестом.
Мені було смішно, чому я маю псувати стосунки з цією прекрасною жінкою тільки через те, що в мене не зрослося з її сином. Тим більше, вона чудово ладнає з донькою та займається з нею репетиторством, адже до пенсії була вчителькою молодших класів. Та й я не збираюсь щось садити-сапати, а вона тим і жила останні роки.
Побула у нас свекруха два тижні і вчора підійшла домене із цікавою пропозицією:
— Маш, а можна я з вами житиму? квартиру свою здаватиму а кошти підуть нам на життя усім. Ніка в школу наступного року піде, то великі витрати, а ми тут зможемо і альтанку поставити і парничок невеликий.
Я чесно кажучи дуже здивувалась такій пропозиції. адже ніби як не збиралась з кимось проживати. Свекруха у мене прекрасна жінка і я бачу, як вона прямо розцвітає у цьому будинку, але ж то не мама рідна усе таки.
І стосунки псувати не хочу спільним життям і ніби й нема чому відмовити, бо людина вона справді хороша і онучка її обожнює.
Але що якщо не вживемся під одним дахом?
Що робити?
16,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
