Моя подруга могла зі мною не розмовляти місяцями, а могла прийти і ночувати у мене, виливаючи свої проблеми. Коли я була ще без родини, то це було нормально, але, як вже у мене й чоловік і діти, а вона, як прийде, то каже:
– О, а коли ти встигла дитину привести на світ? Довго ми з тобою не бачилися…
А далі вже й про себе, як там з особистим життям, що донька в батьків живе, а вона має крутитися та на життя заробляти, а на роботі не завжди цінують.
– Я за десятьох працюю, а зарплата така, що мені мають платити лиш за те, що я прийшла на роботу.
Рая жила як усі, був чоловік і донька, але чоловік дуже мало заробляв, і так сталося, що його друг вже дуже був улесливий та ще й багатий. От вона від нього й пішла до друга, доньку до батьків і зажила щасливо.
Але виявилося, що приятель добрий поки все добре. А варто якесь зауваження зробити чи голосніше що сказати – одразу образи. А далі ще одружуватися не хотів, от Рая його теж покинула.
– Поки молода, то знайду собі когось, навіщо мені жити з людиною, з якою мені погано?
Зрозуміло, що її життя було цікаве і яскраве, а у мене все стабільно: робота, кухня, діти.
Але через десять років у мене теж відбулися кардинальні зміни – я виїхала за кордон на роботу, спочатку зі знайомими, а далі вже сама знайшла родину в якій працювала. По грошах виходило дуже добре і робота не була важка.
Дітей доглядали або мої батьки, або чоловікові, по черзі жили у нас і помагали Маркові.
І в один з таких днів, коли я була вдома, Рая й явилася. Ми сіли на кухні і вона почала мені свою душу виливати аж до другої ночі.
– Не розумію, чому мені так не щастить?, – питала вона мене, – Мені дуже треба грошей, але працювати тут за копійки я не хочу. Що мені робити?
– Та якось усе налагодиться, – кажу їй.
– Добре тобі казати, в тебе квартира своя, чоловік і діти всі доглянуті, а у мене що? Мама вже десять років питає, коли я доньку заберу, бо у неї теж особисте життя на носі. Ти уявляєш?
І мені стало совісно. Справді, подруга, знаємося давно, то чом би їй і не помогти? Тим більше, що я можу.
– Добре, Рая, я тобі поможу. Можеш бути у мене на зміні, коли я приїжджатиму додому. Я працюю в родині багатій, там не важко працювати, мову вчити не треба, бо вони вихідці з наших країв.
– Дякую тобі, подруго, дякую! От, що таке справжня подруга! Ти – найкраща!
І вона викликала собі таксі та поїхала.
Зранку чоловік питав доки ми сиділи.
– Невже вона аж стільки мала тобі що розказати?, – дивувався він.
– У неї ж проблеми.
– У неї вічно проблеми.
– Я вирішила їй помогти, а не лише засуджувати, – я глянула на чоловіка з притиском.
– Тільки не кажи, що ти їй роботу знайшла.
– Так, вона буде мене змінювати на роботі.
– Оце ти дарма, Аню, ти ж будеш за неї відповідати. В разі чого обоє втратите роботу.
– Не перебільшуй, ті люди дуже хороші.
– Як знаєш…
І ми почали працювати позмінно. Спочатку я нічого не помічала, але з кожною моєю зміною я помітила, що за мною слідкує матір господині, буквально ходить за мною по п’ятах, перевіряє чеки, а якось я помітила, як вона відсахнулася від моєї сумочки. Я дуже здивувалася, бо такого ніколи не було, але все списала на вік старенької, бо їй було вже вісімдесят п’ять.
А одного дня, коли я була в Україні, то мені написала господиня, що в моїх послугах більше немає потреби.
Я зателефонувала до Раї і та мені сказала, що їй прикро, але тепер вона буде там працювати, бо всі хочуть саме її.
– Я ж не винна, що старанніше за тебе працювала. Мені гроші потрібні, а ти розслабилася от і маєш результат.
У мене відняло мову. Я старанно виконую обов’язки і все їх влаштовувало, що ж не так?
Але я все одно поїхала і стала шукати іншу родину, проте, спочатку довелося кілька місяців працювати на прибиранні, це важко, але можна погуляти містом, побачити щось нове.
Жити теж прийшлося з однією жінкою, яка шукала спів орендаторку.
І ось так я собі крутилася, як одного разу Ірина, з якою я ділила квартиру, каже:
– Слухай, тут така річ. Не знаю, як тобі сказати, але ти маєш поїхати.
– Чому?
– Я чула, що ти не платиш за оренду.
– Хто тобі таке сказав?, – здивувалася я.
– Та ходять чутки, мені вже не одна про тебе казала, що ти й їжу чужу їси, речі береш без дозволу.
– Чекай. Хіба я таке робила?
– Ні, але я не хочу дочекатися такого моменту. Зрозумій мене правильно.
– Гаразд, я піду, тільки скажи від кого ти таке чула?
– Та в українській групі одна жінка написала.
І вона мені показує ту групу і Раю, яка їй написала таке про мене.
Нарешті я все склала докупи, дивувалася не те слово, гірко було до сліз, але я зібрала речі і поїхала додому. Чомусь так розклеїлася, що не могла дати собі раду.
Чоловік мене втішав, казав, що це навіть на краще, значить треба робити щось інше.
І пропозиція прийшла, я знайшла роботу в Україна, тепер шукаю офіційно доглядальниць в Німеччину. Виробляємо їм повністю документи, вся зарплата і страхування, все як має бути. Я більше часу вдома і з дітьми, мені ця робота дуже подобається, хай я так багато й не заробляю, але це ж вдома.
І одного дня на порозі стала Рая.
– Аню, які люди, а я думаю, де ти пропала. Це ще краще, що ти мене наймеш, ти ж усе про мене знаєш і я знаю, що ти не обманеш. Всім своїм знайомим про тебе розкажу, у тебе буде купу клієнток.
– Знаєш, Рая, не варто, – кажу їй спокійно, – Реклама від тебе дуже дорого мені обходиться.
– Ти про що?, – закліпала вона невинно очима.
– Та про те, що ти мене оббрехала і ще й маєш сміливість прийти до мене. Невже ти думала, що я нічого не дізнаюся?
– Добре тобі казати в добрі купаючись, а я сама мушу крутитися і мені нема на кого покластися.
– От того ти й сама і крутишся, що такими методами собі шлях прокладаєш. Це кінець розмови.
– Ох, яку я тобі рекламу зроблю!
– Йди-йди, я тепер нікуди не втечу, навіть не надійся, а будеш плітки розпускати, то на те є захист ділової репутації.
У нас як були клієнтки так і є, може вона вгомонилася чи такі люди не змінюються?
Автор Ксеня Ропота
