Син із невісткою будували своє життя і майбутнє у столиці. Там вони узяли в кредит квартиру двокімнатну. Ми їм на перший внесок гроші дали, щомісячні вони на два десятки років розкинули, то там було не надто й багато. Проте, коли все це розпочалось, вони до нас в село мусили приїхати жити, адже переймались і за себе і за дитину малу.
Після переїзду син з невісткою стали жити у будинку, який перейшов нам у спадок від батьків. Ми з чоловіком там зробили ремонт, а зараз намагаємось підтримувати їх матеріально та підвозимо продукти, адже розуміємо, що їм не просто.
Моя невістка хороша, ми вже й онука маємо. Син поки тут у нас роботи не знайшов, а от невістка ні дня ні ночі не бачить – сидить у своєму комп’ютері. якісь замовлення виконує. Навіть коли світла немає, вона там уся, бо у ноутбука батарея хороша. Щось перекладає пише переписує. Я так і не зрозуміла рід її діяльності, якщо чесно.
А тепер уявіть мій стан, коли я зайшла до будинку свого сина, а там жіночка з нашого села лад наводить і їсти на кухні готує. Я отетеріла, думала, що може вона допомагає моїй невістці, може подружились вони, але Лариса чітко сказала, що працює тут.
Запитую, а де ж моя невістка, а Лариса каже, що та заснула з онуком. Я аж підстрибнула на місці від невдоволення. Доки чужа людина у домі лад наводить і їсти готує. моя невістка робить що? Спить.
Так ми тут їм продукти купуємо, а вони робітницю мають? То як називається?
Телефоную до сина аж пар летить, а він мені спокійно так каже, що сам з Ларисою домовився, що вона тричі на тиждень приходитиме, адже дружина багато працює і нічого не встигає. Я у такому стані була. ну як так? чого мене не попросити? Де вони гроші взяти мають? мені за це викладати? а він спокійно так відповідає:
— Мамо, нам краще, аби чужа людина. Ми свої. так менше буде непорозумінь. А гроші? так повірте мені, завдяки роботі моєї дружини ми й досі маємо що їсти у що одягнутись і чим кредит сплачувати. тому хай спить. не будіть. мамо. Вона багато працює і мені соромно. бо й половини того у дім принести змоги не маю нині.
Побігла до чоловіка, щоб хоч він мене підтримав і знаєте що той сказав:
– Людо, тобі не треба лізти в життя молодих! Дорослі вони самі з усім розберуться! Допомагали ми, бо там син наш і онук. Нас просили – ні! ми самі ті торби їм возили. Ти хоч раз у них холодильник порожній бачила? А ліжко дитяче і шафу. вони звідки, по твоєму, узяли?
А я аж підскакую від невдоволення? Мабуть піду і вимовлю усе своїй невістці. То я і сина встигала ростити і корову доїти і на роботу в магазин бігати. Я їсти варила у домі лад був. А тут так прямо зайнята, що подавай їй Ларису у поміч. марнотратство це. От так і скажу.
Хіба не права я?
19,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
