fbpx
Історії з життя
А це ще що за фіфа? І чому це вона на твоєму автомобілі? — Нахмуривши брови, спитала Яна у брата. Вони домовилися сьогодні повечеряти у кафе. Яна чекала Артема біля входу, тому побачила, як він виходив із машини. За кермом була доволі симпатична дівчина. Яку Артем поцілував перед тим, як вийти. Все б нічого, але Артем був одружений уже двадцять рокі

Зрозуміла закономірність.

— Не починай, сестричко. — Артем обійняв сестру і завів усередину кафе.

— Ні, поясни! — Продовжила Яна, коли вони з братом сіли за стіл і замовили вечерю.

— Добре. Це Оксана — моя кохана. Я дав їй машину покататися, потім заїде за мною сюди.

— І ти так спокійно мені про це кажеш?

— Якби ти не чекала на мене на вулиці, то й говорити про це не довелося б. – Тепер Артем насупився. — Ти знаєш, у нас з Юлею давно не все гладко. Називай це як хочеш. Чи розлюбив? Так, я розлюбив.

Яна мовчки дивилася на брата. Артем був старший на десять років. Але вони завжди були близькі. З дитинства Артем опікувався і захищав сестричку. Яна розповідала йому про все, що відбувалося у її житті. І до сьогоднішнього дня думала, що знала про все, що відбувається в житті Артема.

— І наскільки це у вас серйозно? — Запитала Яна, не відводячи погляду.

— Не знаю. — Артем дивився на складені в замок руки. — Ти ж розумієш, діти. – Артем з Юлею мали двох дітей. Старшому Ромі було вже 16, молодшій Алісі 11. – Я не піду з родини. Не кину дітей. Але розумієш, Юля. Вона давно перестала бути тим дівчиськом, в яке я закохався. Відчайдушним, готовим на все. Мені набридли ці нескінченні вечори біля телевізора, її домашні лосинки з витягнутими колінами, пучок на голові та життя за графіком. І не треба мені говорити, що робота, побут та діти її змучили. Діти майже дорослі, вони не вимагають стільки уваги. За бажання вона може не працювати, я забезпечую сім’ю.

— Стривай, двадцять років, Артеме! У мене в голові не вкладається. Стільки років разом. Так, напевно, складно любити через стільки років так само яскраво, як у перший рік стосунків. Але взаємоповага, порозуміння? Та ви знаєте один одного, як п’ять пальців, невже не можна було просто поговорити?

— Я пробував, вона жартує, мовляв вже, стара стала. Перед ким їй випендрюватися. Але ж їй лише 42. Я ціную її як матір наших дітей, як господарку в будинку, але як жінка вона давно перестала мене приваблювати.

— Не знаю. Не хочу чути про це. — Яна була дуже зла на брата. — Я сподіваюся, ти розумієш, що робиш.

— А я сподіваюся, що все це лишиться між нами.

— Вже за це не хвилюйся. Я у ваші стосунки не збираюся лізти. Розбирайтеся самі.

— Гаразд, припини дутися! – розсміявся Артем. — Змінимо тему.

Тему змінили. Але після цього вечора Яна подумки періодично поверталася до тієї розмови. Згадувала, якими щасливими були на своєму весіллі Артем та Юля. Як народився Ромчик, Артем боявся взяти його на руки. І потай витирав сльози щастя. Як важко Юлі дісталася Аліса. Були якісь проблеми. Артем цілодобово перебував у палаті. Весь персонал підняв на вуха. Як на море всі разом їздили не один раз. Сімейні свята та багато інших щасливих моментів. Куди все поділося? А головне чому?

Потім Яна заспокоїлася. У житті брата нічого не змінювалося. Він продовжував жити із сім’єю. Залишався дбайливим чоловіком та батьком. Тему іншої жінки у житті Артема вони більше не обговорювали. За півроку Яну серед ночі розбудив дзвінок мобільного. Дзвонила дружина брата.

— Що трапилося? — Яна моментально прокинулася і підскочила з ліжка. Замість відповіді у слухавці чулося лише схлипування Юлі. — Що трапилося?! – вже не стримувала емоцій дівчина.

— Артем! З Артемом біда. — Ледве видавила Юля.

Виявилося, що пізно ввечері Артем повертався з дачі і не впорався. Він більше не зможе ходити.

Через кілька місяців після інциденту Яна сиділа у брата в гостях. Для зручності Артема вони з родиною переїхали жити на ту саму дачу. Тут було простіше пересуватися на візку. Юля з дітьми ще не повернулися з міста. Брат і сестра сиділи на кухні та пили чай.

— Ти знаєш, а я ж чув, як вона плаче ночами. — Сказав Артем, не дивлячись на Яну. – І не через те плакала, що ми практично все втратили. Гроші, статус. А через мене. А вранці як ні в чому не бувало, ще й намагалася мене підбадьорити. Адже я тоді зовсім занепав духом. Мені взагалі нічого не хотілося, не те що працювати. А потім почув, як вона плаче, а вранці сніданок мені приносить, усміхається, так ласкаво, ніжно. І зрозумів, що вона за мене, зі мною, навіть зараз. Адже їй важче, ніж мені.

Навіть ось із цією дачею. Адже вона наполягла на тому, щоб ми переїхали. Щоб мені було зручніше. А сама щодня добирається на роботу, відводить дітей у школу. А скільки всього взагалі за ці роки було. Адже вона зі мною і в горі, і в радості, як то кажуть. Як я міг так вчинити з нею? Як я можу зараз її знову підвести? Не можу. Не маю права. Я поговорив зі своїм начальником, він візьме мене на віддалену роботу. Гроші вже звичайно будуть не ті, але все ж таки.

Автомобіль під ручне керування переобладнаємо. А ще я вирішив, що допомагатиму їй по дому. Навіть готувати почав. – Артем усміхнувся, але усмішка вийшла винною. Яна теж посміхалася, киваючи головою, на знак схвалення. — А Оксані я ж зателефонував ще з лікарні. Розповів, що сталося. Думав прийде, провідає хоч. А вона не прийшла. Навіть слухавку не взяла, коли вдруге дзвонив.

Яна хотіла гнівно прокоментувати, що цього й слід було чекати. Що, він був потрібен Оксані лише тоді, коли був при грошах. А ось Юля, зовсім інша річ. Але, глянувши на Артема, який задумливо дивився у вікно, Яна зрозуміла, що зараз її слова вже зайві. І просто взяла брата за руку.

Svitlana Нess.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page