Те, що донька зараз міряє кімнату кроками та нарікає на чоловіка мене геть не здивувало. Я теж така була в її віці, коли зрозуміла, що кохання, то не тішитися волошкам і сидіти притулившись один до одного, а віддраювати квартиру до блиску, прати гору білизни в ванній поки є гаряча вода та варити каструлі борщу, щоб мати дітей з садка чи школи забрати.
А тут доня міряє кроками квартиру, бо не таке її життя, як вона уявляла.
– Ні, мамо, ти уяви, я йому сказала, що не буду з ним жити, а він і бровою не повів! Розумієш? Тобто, йому байдуже чи я є, чи мене нема. видно він таки має когось на стороні, а мені каже, що працює, бо хоче підвищення! Ні, йому все одно на мене, значить, він мене просто не любив ніколи. нащо мені такий чоловік?
– Правильно, доню, нащо тобі такий чоловік? Хай інша живе в квартирі в центрі міста, хай він іншій купує одяг і не шкодує на салони краси грошей. Ти ж ще такого знайдеш. Ти у мене красуня і розумничка.
Донька закліпала очима.
– Ти теж так думаєш?, – спитала вона мене розгублено.
– Звичайно, чоловік він гарний, але не незамінний. От що він доброго для тебе робить? Працює цілими днями, радо їсть вареники з магазину, питає, що тобі купити з техніки аби ти не втомлювалася, бо наче й пралка є, пилосос є, то ще робота пилососа треба? Але все, хай він іншій того робота дарує, ти маєш гідність і з тобою так не можна.
– Так, – вже тихше каже донька.
– Добре, я тоді до свекрухи зателефоную і скажу, якого вона сина виховала, то, повір, він швидко маму послухає і дасть згоду.
– Мамо, почекай трохи, я спочатку все йому розкажу, а потім ти вже свекрусі скажеш, коли мене там вже не буде, ти ж її знаєш.
– Як скажеш, доню, бо я ще й твоєму Славкові буду телефонувати, що він мені так до доньки ставиться – то йому зготуй, то йому випери, те йому помий, а сам вдома не буває та з жінкою не виходить нікуди. Як він може? Так і скажу йому: «З роботою своєю живи!».
– Добре, мамо, я вже піду, але ти нічого Славкові поки не кажи. Добре?
– Добре.
Пішла. Знаєте, коли людина не має внутрішнього спокою, то вона буде всіма колотити. От повірте на слово.
Тому я маю, що доньці ще сказати, бо вона так просто від зятя не відчепиться.
Не пройшло й дня, як вона на порозі:
– Не буду з таким чоловіком, не буду. Не цінує і не любить! А я ж для нього стараюся!
– Добре, доню, а тепер слухай маму – йди на роботу, чого твоєму диплому пилюкою припадати?
– Славко каже, що на нас заробить…
– Та він то заробить, але ти не маєш куди діти свою енергію, то давай на роботу. Там зрозумієш які бувають керівники, від чого залежатиме твоя зарплата і будеш мати привід вигуляти всі свої гарні сукні. Для чого ти їх тоді купуєш?
На щастя всіх нас, донька дослухалася до моєї поради і пішла працювати і їй навіть сподобалося. Вже є теми для розмови з чоловіком, вже є люди, з якими можна спілкуватися попри чоловіка, адже не обов’язково про кожен свій зламаний ніготь повідомляти, як про визначну подію дня.
Тоді й чоловік пишатиметься розумною і затребуваною дружиною, і дружина знатиме собі ціну, а не вимагатиме поклоніння на рівному місці. Я розумію, що борщ нудно варити, але це всього борщ, а не Оскар, чоловік подякував і помив посуд, а не має розраховуватися за нього, як в дорогому ресторані. Те саме й про чоловіка стосується, бо кожен вчинок має відгук і не треба думати, що ви прийшли з роботи, то вже жінка має з вас взуття знімати. Так, все має свою ціну і раз не можеш оцінити, то хтось інший з радістю це візьме.
А ви що думаєте з цього приводу? Чи часто ми придумуємо собі на рівному місці спотиканки?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
