Ми з братом погодки. Я з народження обдарована дитина, навчання мені завжди давалося легко. Тому батьки мене віддали до першого класу разом із братом. Хоч я і була молодша, але вчилася не гірше за всіх однокласників.
Коли закінчили школу, ми з братом вступили в той самий університет до столиці. Брат відразу почав підробляти вечорами після навчання, мені платили стипендію і ще я давала уроки онлайн. Тож у гуртожитку ми не жили, одразу почали винаймати квартиру одну на двох.
Забезпечували себе самі. Батьки нічим нам не допомагали. Навіть не цікавилися особливо, як ми там самі. А навіщо їм… У них була Наташа.
Наташа це молодша наша сестричка. Мама її завжди любила більше, ніж нас із братом. Все найкраще, найсмачніше було для Наташеньки. А батько все як мати скаже. Своєї думки в нього не було.
Так ми жили з братом. Я йому допомагала з навчанням він мені грошима на вбрання та всякі мої дівочі штучки. Потім брат познайомився з дівчиною та привів її до нас жити. Дівчина у брата була хороша, ми відразу порозумілися з нею і жили дружно тепер утрьох.
Потім до кінця навчання я теж зустріла свого майбутнього чоловіка і невдовзі ми одружилися, і я переїхала до нього. Брат влаштувався у велику компанію, взяли квартиру в іпотеку і живе разом зі своєю дівчиною. Незабаром у них весілля. Майже накопичили на шикарне свято та медовий місяць на Мальдівах.
А тут якраз Наташа підросла. І теж вирішила вступати до університету. Мама з батьком привезли її до мене із чоловіком. І поставили перед фактом, що Наталя житиме в мене. І я повинна за нею доглядати і допомагати з навчанням.
Відмовити я, звісно, не могла батькам. Та й сестричка все-таки. Хоча мене не дуже втішило те, що тепер ми з чоловіком будемо не вдвох, а ще й Наташа з нами житиме. Добре чоловік у мене добрий і не був проти того, щоб Наташа у нас пожила.
Я спочатку думала, що вона поживе, у нас поки знайде ВУЗ, а потім звикне до нових знайомих по університету і з’їде до гуртожитку. Умови тим більше зараз непогані. Нову будівлю звели. У кімнаті по двоє людей живуть. Всі умови, навіть телевізор та холодильник у кожній кімнаті встановили.
Але ні, Наташа про гуртожиток навіть не думала. А коли я заїкнулася, матері так вислухала цілу лекцію на тему родинних зв’язків і того, що я не надто хороша донька.
А чому питається я не така? Коли ми з братом приїхали вчитись, щось батьки за нас анітрохи не переживали. Як ми, що ми. Спасибі братові він на оренду квартири здебільшого заробляв. Працював вечорами, без відпочинку. Я сама готувала, прибирала, прала.
Мама, навіть, жодного разу не поцікавилася, може чим допомогти нам треба було. Вони тільки про свою Наташеньку думали, всі її забаганки виконували. Наташка звикла бути принцесою у батьків. Мама її ні до чого не привчила, на всьому готовому жила з батьками. А чому я зараз повинна з нею няньчитися? Вона вже не маленька.
Вчитися не дуже хоче Наталочка. Вічно пропускає заняття та по клубам бігає. Скільки разів уже з університету дзвонили зі скаргами на неї. Я матері не говорю, нехай дякую скаже.
А вона нічого не робить в домі. Тарілку з чашкою за собою навіть не помиє, так ще й завжди батькам на мене скаржиться, що я їй відпочити навіть після навчання не даю, як попелюшку працювати прошу.
Мама подзвонила минулого тижня з притензією. Чому це я сестрі навчатись не даю. Що означає моє прохання помити посуд, адже ж Наталочка вчиться, куди їй ще тарілку після себе мити, адже ж вона навчається.
От тут уже в мене гальма і вимкнулись. Маму слухати я не стала, а купила сестрі квиток на найближчий рейс додому. Мамі написала коли доньку та має зустріти і попросила забути, що має ще одну дитину.
Брат і чоловік мене не розуміють. кажуть, що так не можна. А я вже просто дійшла до краю терпіння. Мало того, що стала нянею для дорослої панночки, так ще й повинна слухати, що я свої обов’язки виконую не так? Воно мені потрібне. Тепер хай шукають, як їм влаштувати її у гуртожиток і слухають як вона насправді навчається.
Зрештою, у мене батьків і не було ніколи. З дитинства я була лиш нянькою для Наташі, коли я навчалась, про мене і не згадували. Чому я повинна зараз щось комусь?
Головна картинка – pexels.
