Я з посмішкою згадую наше з чоловіком весілля. Не віриться, що з того моменту, як він зробив мені пропозицію, вже минуло 5 років. Наразі ми живемо в однокімнатній квартирі моєї бабусі. Відразу після весілля вона переїхала до моєї мами, віддавши нам свою квартиру.
З чоловіком у нас завжди були добрі стосунки. Обидва працювали на хорошій роботі, щороку їздили відпочивати на море. Ну а потім, я дізналась, що при надії і нашому щастю не було меж.
З’явився хлопчик, мій найцінніший скарб. Чоловік же зовсім не хотів проводити із сином час. Казав, що коли той підросте, братиме його з собою на рибалку, а зараз він навіть говорити не вміє. Вдома теж ніколи не допомагав. Приходив з роботи втомлений і сидів за комп’ютером увечері.
Один раз, я попросила його сходити в магазин, але він відмовив: “За весь день, сама що, сходити не могла?”. Він не розуміє, як важко ходити до магазину з маленькою дитиною. Але грошей він давав стільки, скільки я попрошу.
Через півтора роки я знайшла роботу. З сином залишалася моя мама. Пропрацювала я недовго, лише три місяці. Фірма закрилася, і довелося звільнитися. Тепер я знову вдома, шукаючи підходящу роботу.
Кілька днів тому чоловік повернувся додому з роботи в піднесеному настрої, повідомивши, що йому дали премію, і він написав заяву на відпустку. Все казав, як передчуває теплий пісок та морські хвилі.
Я спочатку так зраділа, і справді хочеться відпочити. Чоловік швидко припинив мою радість. Він вважає, як працював один, то втомився він один, а значить і поїде сам. А я і так сиджу вдома і щодня, як ум відпустці.
Ми не розмовляємо вже 2 дні. Зараз він складає в дорожню сумку гель від засмаги та зубну пасту, перед цим демонстративно поклавши квиток на стіл. Виліт завтра. Ми з сином залишаємось самі. Думаю, чи не зібрати мені до його пляжних речей решту?
Головна картинка – pexels.
