Мій син дуже швидко подорослішав. Я не встигла озирнутися, як він почав з дівчатами зустрічатися та закохуватися. Тільки перший його досвід був сумним. Потім він пішов служити. Повернувся і сказав, що женитися хоче.
Я не дуже зраділа цій новині, адже Артем був ще зовсім молодий. Я не була проти одруження, але спробувала пояснити, що це дуже серйозний крок. Невісточку я бачила — начебто гарна дівчина. Вона шанобливо ставилася до мене, була привітною. Взагалі я здалася і дала добро.
Після весілля діти переїхали до мене. У мене велика хата, тому місця всім вистачало. Я була не проти спільного проживання, адже після того, як не стало чоловіка почувалася самотньо. Та й на роботі я цілодобово – ми особливо перетинатися не будемо.
Незабаром невістка відчула, що при надії. Я чекала появи онуки, як дива. Тільки ось Віка дуже змінилася за цей час. Вона перестала робити щось у хаті, казала, що їй не добре і постійно спати хочеться. Навіть підлоги помити не могла, бо їй вода з-під крана смерділа. П-ф-ф, ніби я не виношувала дитя. Що за казки узагалі?
Але робити вона нічого не робила, навіть коли заходила на кухн6ю, одразу бігла до вбиральні. Робила вигляд ніби їй зле. Син її підтримував, тож я мусила усе сама робити. І прала і готувала, ще й прибирала за трьома.
Коли з’явилась Даша, я була на сьомому небі від щастя. Синові довелося влаштуватися ще одну роботу, бо треба було вже більше грошей. Невістка, як і раніше, нічого не робила. Все носила малу на руках, ще й жалілась що їй важко. Коли я з роботи приходила, мало того, що вона мене просила з дитиною побути, так сама ішла і просто лягала на ліжко у темній кімнаті.
Не раз я пояснювала, що мені вже важко з усім однією справлятися, але хіба мене хтось чув? Гори посуду, бруд, прання, Дарина, яка сиділа в мами на руках. Та поклади її в ліжечко і візьми віник до рук. Але ж ні! То у малої животик, то зубчик, то носик заклало. І так до року. Ляже мала спати, а вона з нею. Бачте, пані виморилась дуже.
Мій терпець урвався в один із днів. Якось я повернулася з роботи і застала чашку не миту у раковині. Суп стояв на плиті. Спробувала – недосолено. А котлети насмажила у панірувальких сухарях. Хоч я не раз говорила, що звикла до тих, що в муці.
— Потримайте малу будьте-ласкаві, – каже мені невістка, – Я швидко переодягнусь. Мала в обід погано їла я вся в молоці і часу не мала переодягнутись.
– Я ще не приготувала вечерю.
— Але ж я все зробила. Он картоплю лиш з мультиварки дістаньте і потовчіть. Щойно вимкнулась.
— А ти чому за цілий день нічого не приготувала? Чому не прибрала? Я з роботи прийшла, а ти чим займалася? Я на поріг, а ти мені дитину в руки? Скільки ж можна вже?
Невістка нічого не сказала в чому були з дитиною – поїхали до мами. Син тепер вимагає, щоб перед нею вибачилася. Але я не збираюся вибачатись, я не відчуваю своєї провини.
Я теж була мамою і в мене все було чисто і прибрано. Жодного посуду брудного. Їсти було наготовлено. А такого у мене ніколи не було. Ніколи. Тому я не вважаю себе в чомусь винною.
Головна картинка – pexels.
