Голос.
— Що ти тут робиш? — голос звучав тихо і, здавалося, звідусіль.
— Сиджу, — нерішуче озвався хлопець, озираючись на всі боки в пошуках того хто говорить.
— Просто сидиш? Чи ніяк не можеш наважитися зробити крок вперед?
Вперед? Попереду тільки вода. Гучна, брудна, бурхлива річка…
— Можливо. Я… Я просто не знаю, як бути далі.
— І що ж у тебе трапилося? — голос звучав монотонно і безініціативно. Однак йому так і хотілося відповісти. Хоча б, для того, щоб виговоритися.
— Моїх батьків вже давно немає в цьому світі. Друзі щезли. А найгіршим є те, що мене кинула моя кохана дівчина.
— Ой, яке лихо… —в голосі чулося глузування.
— Я просто не уявляю, як мені далі жити! Я заплутався! — розсердився хлопець і жбурнув в каламутну воду камінь, який лежав під рукою.
— Ти здоровий?
— Ну, відносно, — зніяковів хлопець, згадуючи про спину і поганий зір. Ось що буває, якщо довго сидіти за комп’ютером.
— Але жити тобі твої «недуги» не заважають?
— Ні.
— А хтось в цю саму мить не може самостійно навіть ложку підняти. І при цьому не втрачає жаги до життя. У тебе є робота?
— Звісно! Треба ж за щось їсти і рахунки оплачувати.
— Мільйони людей місяцями оббивають пороги компаній, намагаючись влаштуватися хоч на якусь роботу. Вони не в змозі прогодувати себе і своїх дітей! — Голос звучав голосніше, немов починав злитися на хлопця.
— Ти все ще вважаєш, що твоє життя зруйноване?
— Я дуже самотній! У мене нікого немає!
— А ти шукав когось? — голос явно був роздратованим. — Ти тільки і робиш, що сидиш і скиглиш! Вийди на вулицю і познайомся з першою-ліпшою дівчиною. Заведи звичайну бесіду з колегами, замість того, щоб виносити їм мізки своєю геніальністю! А зараз, хлопче, слухай сюди! Якщо ти ще хоч на одну хвилину тут затримаєшся — то опинишся в крижаній воді без шансу на порятунок. Зрозумів?
— Зрозумів! — хлопець схопився, похитнувся, але встояв і дременув подалі від річки.
Олег різко відкрив очі і сів на ліжку. Серце шалено калатало. Він озирнувся, намагаючись заспокоїтися.
— Все гаразд, я вдома… А не в тому загадковому місці, з водою і дивним голосом.
Хлопець посидів ще кілька хвилин і рішуче відкинув ковдру. Голос зі сну де-в-чому мав ріцію. Все, що йому потрібно зробити — це крок вперед, не озираючись назад.
Фото ілюстративне.
