Весілля співало і танцювало три дні. З усього міста до ресторану з’їжджались люди, аби хоч здалеку поглянути на молодих і гостей. І було на що дивитись. Молода п’ять разів сукні міняла. Ще б пак, адже заміж виходила не хтось, а донька директора машинобудівного заводу. Про їхні статки легенди ходили. А жених під стать, хоч і не місцевий, але теж далеко не з простих. Кажуть, батько велика шишка у міністерстві.
Розважала гостей одна з зірок естради тодішнього союзу. А в перервах артисти національного цирку трюками і фокусами не давали сумувати. Що й казати, весілля не просто багате – шикарне. Під кінець свята батьки молодих урочисто вручили ключі від квартири для молодої сім’ї. Злі люди казали, що там квадратів сто було з ремонтом, паркетною підлогою і старовинними меблями. Передавали, дещо навіть із музею там є, але то лиш казали. Хто перевіряти буде.
А вже за тиждень містом чутка покотилась – молоді розлучились. Та й не просто розлучились, а через відділок і заяву у відповідні структури. Слідчого з столиці прислали, бо ж не проста ситуація там, та й люди не пересічні. А коли вже стало відомо, що ж там насправді відбулось, реготали усі. Ну де таке видано, га! І вигадати такого абсурду не вигадаєш.
А діло було ось, як.
Заїхали молоді одразу після весілля у свій розкішний новий дім. Меблі і все, що змогли купити батьки найдорожчого у дефіцитний час, було. Окрім холодильника. Простого вітчизняного ніхто не хотів. У тому домі мав бути найкращий і найновіший імпортний. Замовили, аж десь із-за кордону. Але до весілля агрегат не прибув, щось там затрималось. Приїхав невиданий красень через три дні після свята. Молоді розпакувавши чудо заграничної техніки почали обирати місце, куди ж його поставити.
Молода господиня скомандувала чоловіку поставити того велетня до стіни біля вікна. Той слухняно поставив, але трохи не тим боком.
— Я не хочу, аби дверцята відчинялись і кожен міг бачити, що там усередині, поверни дверцятами у інший бік, – мовила дівчина.
— Тю, придумала! Це ж мені аж два лишні кроки робити, аби щось дістати. У нашому домі так стоїть і тут так стоятиме, – мовив новоспечений чоловік.
Слово за слово. І зійшлись молодята не на жарт. Кажуть, сусіди мусили викликати наряд, бо по квартирі літали і меблі і посуд і навіть, чудо заграничної техніки голосно бухнуло на підлогу. Коли ж їх усе ж розтягнули, то ні про яке подальше спільне життя і мови вже не було.
Ще з місяць ходила молода у величезних темних окулярах, а її, тепер уже колишній чоловік, вставляв зуби. Батьки звинувачуючи одне одного ворогували ще дуже довго. Квартиру продали, чудо холодильник, який так довго їхав з-за кордону вивезли на смітник.
Ось тобі і любов.
Попри всю абсурдність історія цілком реальна.
Автор Анна К.
Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.
Головне фото – firestock.
