fbpx

А я доньку попереджала – не треба тобі ніякої чужої жінки в хаті, не треба. Чи ж вона слухала? Сказала, що я «не прогресивна», що я застаріла і, що «всі тепер так роблять». Ну, а тепер хай думає, як чоловіка втримати

Моїй доньці тридцять три роки і вона нарешті вийшла з двох декретів та пішла працювати.

Я за неї щиро пораділа, бо в чотирьох стінах з дітьми – це ніколи не йшло жінці на користь. Але, як це буває, тільки мама на роботу, то діти приносять з садочка та школи «сюрпризи». Відповідно, вже по роботі і бери лікарняний. А як це ще краще буває – одне закінчує, а інше починає цю чудову гру «поміряй температуру».

Попрацювала вона так пів року і її директор викликав і каже:

– Вибачте, але ви як не йдете на лікарняний і нічого не встигаєте здати вчасно, то виходите з лікарняного і довго входите в курс справ. Мені такий працівник тільки заважає.

Христина моя довго не могла прийти до себе після такого і думаю, що вона легше перенесла б щось інше, ніж звільнення. Чоловік її втішав, казав, що треба аби діти адаптувалися краще, а тоді вона вже й піде на роботу.

– Ти ж бачиш, що їм потрібна мама.

Христя те бачила, але ніхто з них не бачив, що мама вже все – край і крапка.

Вона тоді до мене зателефонувала, щоб я приїхала і в них жила. Ну таке…

Я не дуже хочу бачити зятя, як і він мене, але я погодилася.

Тільки діти знову почали приносити сюрпризи, то я й приїхала, щоб їх глядіти. І так наче все було добре, попри те, що мені приходилося спати в дитячій.

Але щось я знову зятю не вгодила і він сказав, що краще наймати няню і мати чистий спокій, ніж теща має з ним жити.

Я не образилася, раз такі багаті – вперед.

– Христинко, ти ж розумієш, як це виглядає? Рідна бабуся не може з онуками посидіти, по якось зять не так себе почуває?

– Мамо, ця жінка буде постійно приходити, щось по дому допоможе, з дітьми уроки зробить – вже мені легше. Вона ж не буде у нас жити. а лиш на кілька годин приходитиме.

Я не розумію, як це чужу людину впускати у власне житло? Мало того – вона ще й буде усюди ритися і заглядати, пити з твоїх чашок і їсти з твоїх тарілок.

Але Христину неможливо було переконати.

Ходила та няня і доходилася.

Вже зимові канікули і онуки приїхали до мене. І ось молодша Вікторія й розповіла мені про няню. Звичайно, що я питалася чи краще з бабусею чи нянею, то вона й відповіла:

– Так, наша Галя дуже класна, але вона більше не буде у нас працювати.

– А чого, – втішилася я.

– Та вона щось плакала, а тато казав, що дасть їй грошей і допоможе з дитинкою.

– Якою дитинкою?, – я завмерла.

– У Галі буде дитинка, – роздратовано зітхнула онучка.

От і все! От тобі, доню, й помічниця, дуже допомогла твоєму чоловікові.

Я тоді за телефон і питаю Христину чи вона знає, що її няня при надії, а її чоловік буде забезпечувати цю дитину.

Христина довго мовчала. Звичайно, важко прийняти те, що мама була права і давно попереджала про подібні оказії.

На наступний день я з нетерпінням чекала, коли вона зателефонує. Я вже й тираду приготувала щодо зятя, який мені ніколи не подобався.

– Мамо, мале скаже, а ти те все й перебільшиш! Так, Галя при надії, але мій чоловік тут ні до чого! Вона з хлопцем розійшлася от і не знала, як тепер йому повідомити, що буде дитина.

– А що ж твій чоловік їй гроші давав?

– Та просто запропонував підтримати, вона ж з нами практично жила ці пів року… Так, що ти собі там нічого про нас не видумуй.

Вона була з себе дуже горда, що так все склалося, що так їй все чоловік пояснив. Але я щось не вірю в таку версію. Щось тут зять темнить.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page