Я підняла і поставила на ноги сама двох дітей. Дітям зараз тридцять і 35, тож самі розумієте на які нелегкі часи припало їхнє дитинство. Я в одних чоботах вісім років проходила, сама їп тричі підшивала, бо ж коштів на придбання нових просто не було.
Ото і весь мій статок, що трикімнатна квартира, яка від батьків залишилась. Не раз думала продати її. нам купити двокімнатну а на різницю жити, проте стримувала себе. Розуміла, що діти виростуть і я повинна буду їх житлом забезпечити, тому тяглась, як могла, але квартиру не розміняла.
Коли синові виповнилося 30, він одружився. Вони з моєї згоди оселилися в одній кімнаті, в іншій жила донька. Прохідну кімнату зайняла я. Не дуже зручно, але мені хотілося хоч якось допомогти молодій сім’ї.
Почала розмірковувати, як бути далі, вихід підказала донька – узяти під заставу моєї квартири однокімнатну для сина. Передивились багато варіантів і зрештою обрали той, що нам підійшов, але не в нашому місті, а в столиці. Отримавши омріяні ключі молода родина вирішила, що спочатку виплатять кредит, а для того у квартиру впустили орендарів, і зі своєї зарплатні докидали досить відчутну суму, ну а поки жили в мене.
Так ми прожили вісім років. У сина з’явилася дочка, якій я і маму і тата замінила, адже вони працювали і підробляли. аби швидше закрити усі борги.
Два роки тому не стало моєї свекруху, яка не спілкувалася зі мною і жодної участі в житті онуків не брала. Проте, свою маленьку квартирку вона залишила саме мені.
Я одразу вирішила, що віддам ключі своїй донці. Пам’ятаю, як раділа ще, адже змогла забезпечити своїх дітей власним житлом. У квартирі треба було робити серйозний ремонт, але донька сказала, що все зробить на свій смак, чим і зайнялась.
Саме з моменту, коли син почув про те, що я віддала ту квартиру його сестрі і нашому домі мирне життя і скінчилось. несподівано я почула багато докорів у тому, що йому з дружиною довелось багато працювати заради власного дому, а сестра отримала все на блюдечку. Дійшло до того, що він з дружиною зібрав речі і подався до столиці у свою квартиру. На прощання заявивши, що я йому не мама.
Три роки минуло, а син жодного разу не зателефонував. Ото лиш онука мені пише, дзвонить крадькома. Від неї дізналась, що стала бабусею вдруге.
А я і досі не розумію, чому мій син відреагував саме так? Хіба я не допомогла йому отримати квартиру? Хіба не я ростила його дитину, доки вони виплачували кредит? Чи не в моєму домі вони жили стільки років?
Скажіть, невже мій вчинок і справді не справедливий?
28,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.