А я, наївна, ще й раділа, коли діти переїхали у власний будинок. Два підробітки узяла, аби ж мати змогу їм допомогти, бо ж одне діло квартиру до ладу приводити, а інше – будинок і подвір’я. Вони що треба, так і до мене, а я євро шлю і на собі економлю. Якби ж хоч хтось очі мені відкрив і пальцем вказав

А я, наївна, ще й раділа, коли діти переїхали у власний будинок. Два підробітки узяла, аби ж мати змогу їм допомогти, бо ж одне діло квартиру до ладу приводити, а інше – будинок і подвір’я. Вони що треба, так і до мене, а я євро шлю і на собі економлю. Якби ж хоч хтось очі мені відкрив і пальцем вказав.

То, як читаєш подібні історії то думаєш: “Які жінки наївні і недалекоглядні”. Ну або: “Свят, свят, свят, добре, що в мене дитина не така”. Бо ж ти її ростив і ти точно знаєш, що вона у тебе найкраща і що не втне нічого, що розуміє, як тобі у цій Італії важко.

Та от вам моя історія і правдива. Своїм нікому не розкажу, бо ж я свою доню усім у приклад ставила. Та от “приклад” себе показав і десяти років не минуло.

Я в Італії, уже тринадцять років. Їхала бо жилось сутужно і складно, бо донька росла а в хаті не те, щоб бідно, але й не у кожній кишені гроші. Вчити б я її не змогла, а про те, щоб весілля справити, чи от придане яке дати, то я мовчу узагалі.

Моя Іна школу закінчувала, а я вже бабцю в Італії гляділа. Летіли додому і гроші і передачі. Нічого лялі своїй не шкодувала, бо ж вона у мене одна, окрім мене і не було звідки їй помочі чекати.

Іна вчилась, а я ще й на четвер і неділю узяла підробіток, аби складати гроші швидше. Уже я в мріях була сміливіша і вже хотіла їй і квартиру, і весілля пишне, і машину. А чого ні? Не достойна?

Вийшла вона заміж якраз вчасно, тобто я вже тоді придбала однокімнатну квартиру і могла подарувати, от так, по багатому, на весілля молодим квартиру.

Сваха теж одна сина ростила, то вона кілька сотень доларів дала і на весілля практично і не скидалась. Зі сторони жениха була лиш вона і дві її сестри. Вважай, я забаву зробила, хоч і в борги увійшла.

Молоді не одразу у квартиру заїхали, бо ще робили ремонт. Я настояла, аби зробили із тієї квартири цукерочку, щоб усе сучасне, якісне і дороге.

За пів року вони заїхали і вже за три місяці телефонують:

— Вітаємо, ви – бабуся!

Ото сюрприз, ото у мене щастя. Сльози тру і радію, що змогла я свою дитину у житті краще влаштувати, ніж мене мої батьки. А знаєте, як те для одинокої матері важливо? Коли навколо в повних сім’ях діти живуть, а ти з усіх сил намагаєшся довести, що твоя дитина не інша, і що ти спроможна дати все їй і більше.

Та до сьогодення. Бачте, молоді швидко мене бабусею вдруге зробили. Ще два роки вони пожили у тій квартирі вже і їм і мені зрозуміло стало, що так не буде – тісно. Думали вони взяти більшу квартиру продавши ту однокімнатну, та я їх умовила придивитись будинок:

— Зять гарно заробляє, я при здоров’ї, а діток двоє, хай буде та квартира. Туди квартирантів впустити і будинок буде легше і швидше виплачувати.

На тому ми зійшлись і вже я знову не бачу спочинку і в четвер, і в неділю працюю, бо вже за дім віддавати. А там і ремонт, і паркан, і дах, і стіни, і каналізація, а ще ж і онуків двоє.

Так я три роки вже виробилась, що якби не приїхала хоч на тиждень додому у відпустку, мусила б уже свій дах ремонтувати. Ніби і молода, і здорова, а навіть машина ламаються.

Приїхала я минулої неділі до доньки у новий дім. Так, багато зроблено і зроблено гарно, але більше ще робити треба. Зять молодець – що сам із друзями робить, а на що чи не на рівні зі мною заробляє. Тут я слова не скажу, то спільна наша праця.

А тут і сваха на гостину завітала. Бачу, що вона і одягнена гарно і манікюр, і зачіска нова. Як бачились три роки тому, вона ніби, як і старше виглядала. Та як уже за нею у дім зайшов її новий чоловік, то я все зрозуміла, звідки то такі зміни.

Виявилось, що живе вона тепер не в селі, а в нашому місті, і що вийшла на роботу перукарем і дуже вдало влаштувалась. Ось і чоловіка знайшла на робочому місці.

Ми гарно сиділи, сміялись, балакали, аж починає мені сваха фото показувати якість. Там було досить таки багато знімків, то я до рук її телефон узяла і гортаю.

Спершу, я уваги не звернула, але вже коли вдруге глянула то стало мені дивно: на фото сваха у кімнаті, ніби як у квартирі тій що донька в оренду здає. Але фото не давні, а от, зроблені на її ювілеї.

— А ви куди, – питаю, наївна, – квартирантів виселили на час свята? Казали ж що люди хороші, четвертий рік живуть?

Сваха і не туди:

— Щось ви не зрозуміли, які квартиранти? То ми з Олегом там мешкаємо. Як тільки молоді у будинок переїхали, то ми собі там оселились.

Я ледь того телефона не зронила. Донька зрозуміла, що пахне смаленим і мене під руки і в кухню:

— Ну, а як вона попросилась, то що я мала робити? Як би то виглядало, що мама чоловіка квартиру у чужої людини орендує, а син невістчину здає чужим людям. Зрештою, – гордо так підняла голову, – то мій подарунок на весілля. Квартира наша, то ми собі от так вирішили.

— А те, що це зайва копійка на оплату кредиту будинку цього, ви не подумали, – питаю у доньки, – А те, що я не маю дня спочинку, аби більше заробити і ви швидше з боргів вилізли, то це нормально, а впустити сваху у квартиру яку в оренду здавати можна і гроші б ішли, для тебе то також норма? То як виглядати буде про свекруху, ти переймаєшся, а матері не шкода?

Вийшла я з тієї кухні зібрала речі і додому поїхала, хай і далеко. Так  мені себе шкода стало, що я вам і не передам, бо слів таких не існує.

Другий місяць ні копійки додому не надсилаю, відмовилась від усіх підробітків і роботу легшу знайшла. Донька не телефонує, втім. як і я їй.

Нічого, ще трішки посидять і вже почнуть думати як бути і звідки гроші брати. Цікаво, чи довго ще сваха у “їхній квартирі” разом із чоловіком проживе.

Може донька від мами гроші брати, то хай вчиться син від своєї просити.

Ну хіба не правильно кажу?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page