fbpx
Історії з життя
А я речі збираю вже, – радісно повідомляє сестра, – Вирішила у вас з онуком пожити. Ну, а як? На кого ще мені розраховувати можна. Адже донечці особисте життя потрібно влаштувати, а тут ми. А у вас усе одно дві кімнати порожні. Якраз для мене і для Сашуні будуть

— Рідній людині завжди треба йти на допомогу, але я так втомилася. Сестра вже вимотала мене. Я маю свої негаразди — теж життя не цукор. А Віра звикла не напружуватись і скидати все на інших людей. Взагалі, себе не обтяжує, — роздратовано жаліється Юлія.

Жінка вже не перший рік у шлюбі. Має двох дорослих дітей. Вже студенти навчаються в іншому місті. А ще Юлія має старшу сестру Віру. Вона завжди скаржиться, що їй у житті не пощастило. І чоловік не надто любить працювати, і донька не така — невдачливість успадкувала.

Спочатку Юля завжди сестру шкодувала і підбадьорювала. Чоловік у Віри, справді, був не найкращим. Працювати не хотів, за комір заливав, а потім його і не стало. Мама Юлії та Віри теж завжди старшій дочці допомагала. Мовляв, молодшій легше, у неї чоловік добрий. Батьки навіть забрали доньку з онукою до себе, а онуки від Юлії росли без бабусиної уваги.

Коли доньці Віри виповнилося 15 років, бабусі не стало. Як вважаєте, на кого вона переписала квартиру? І все зрозуміло! Юлії вона залишила свою ощадну книжку на якій було тринадцять тисяч ще радянських рублів. Справедливість перемогла. Молодша дочка ледь не плакала.

— Мого чоловіка всі кликали на допомогу: і мама, і сестра. Вся чоловіча робота на ньому була, адже наша Вірочка, бачте, без чоловіка. Ми шкодували, вислуховували завжди допомагали, — обурюється Юля.

Віра почала бідкатись ще сильніше, коли Люда, її донька, студенткою стала. Вона все намагалася її в столицю пропхати, але її ніби там хтось чекав. Та й як вона потім знайде роботу?

— Віра згадувала нас лише тоді, коли їй щось треба було. Мої хлопчаки поїхали вчитися, я навіть не думала Люду просити, щоб вона їм допомогла. Самі якось улаштувалися. А ось ми перепочинку від прохань сестри не помічали, — зітхає Юлія.

Незабаром племінниця Юлії повернулася додому. Та не просто погостювати – приїхала Люда на шостому місяці і одна. Віра знову почала плакатись, що їй тепер дві дитини на собі тягти. Вона вважала необхідним, щоб чоловік Юлії возив її доньку на консультації. Мовляв, на таксі грошей немає, а на громадському транспорті Людочка їздити не хотіла.

— Я намагалася все це припинити, але не виходить. Вже й говорила, щоб вона нам дала спокій. У мене своїх негараздів вище даху: свекруха лежить, за навчання синів нема чим платити, ще й сусіди затопили. Був час, що я слухавку не піднімала, то вона додому почала приходити. Бачите, мами не стало, і я єдина людина, на яку вона може розраховувати, — ледь не плаче Юлія.

— А вчора прийшла і каже, що речі збирає. Вона з онуком до нас вирішили переїхати, адже її донці необхідно особисте життя влаштовувати, а вона і дитина на заваді стоять. Я вже такого просто не витримала. Двері відчинила і сестрине пальто і сапоги на коридор виставила. Попросила мою квартиру звільнити і більше не з’являтись. А от сьогодні думаю, що напевне погарячкувала. Вибачитись, чи як?

А я стою і не знаю, що людині порадити. Сестри ж.

Передрук без гіперпосилання на  intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page