Ну знаєте, я всього чекала, але явно не такого. Син стоїть очима кліпає, ще й виправдовувати дружину свою намагається. Бачте, пані виморена, пані зайняті.
А я життя прожила без усіх оцих зручностей сучасних. У дві зміни працювала і жодних виправдань собі не шукала. Є речі, які ніяк не можна пояснити чи виправдати. А ось ця – одна із них.
Добре, що я приїхала от так, ніби ж відчувала моя душенька, що щось не те і не так. Тепер я точно лад у цій родині наведу. Підкажу і покажу невістці, як то правильно господарство домашнє вести.
Я завжди мріяла, щоб у мого сина була гарна сім’я, де його будуть любити, поважати ну і піклуватися про нього. Данило – високий, кремезний чоловік, справжня стіна.
Коли він переїхав до Києва з нашого села на Франківщині, я дуже переймалась за свого синочка. Столиця ж ще те випробування. Казала не їхати, але він там хотів жити, що б я там не говорила.
Перед його весіллям ми з чоловіком приймали майбутню невістку, Олену. Я тоді приготувала стільки їжі, що вистачило б на місяць! Така вже наша традиція – гостей приймати якнайкраще.
Треба було бачити її здивування.
— Нащо так багато? Мені і картоплі б вистачило. Нас усього четверо, чи ви ще кого чекаєте?
Вже з тих слів я зрозуміла, що або з бідної вона родини, або з такої, де не розуміють, як гостей приймати треба, чи не хочуть того розуміти.
Перший раз зійшлись із невісткою ще перед весіллям. Олена заявила, що вони не планують гуляння.
– Як так можна? А що ж я в селі скажу? – обурилася я.
– Скажете, що весілля буде, як усі сини, батьки і рідні повернуться. А зараз і розпису вистачить! – відповіла вона.
Я стрималася, але це мені не сподобалося. Ну як це так – без весілля? У нас у селі ізараз гуляють. Бо ж то життя і його жити треба. А тут син один і таке.
Та життя пішло своїм ходом. Вони одружилися, працювали, планували. Дмитро завжди хвалився, що вони живуть дружно. І я була спокійна до останнього часу.
Нещодавно я вирішила навідатися до них у гості без попередження. Ну, знаєте, побачити, як там мій син живе, чи в хаті порядок. Приїхала – нікого немає вдома. Почекала трохи, а тут Олена приходить, втомлена, і одразу на кухню.
Я подумала, що зараз вона приготує щось смачненьке, а вона, ой, прямо не можу як згадаю. Уявіть, моя невістка локшину швидкого приготування заливає! У мене від обурення все аж підстрибнуло в душі.
– Що ти моєму сину їсточки таке даєш? Господи, синочко, ото дружина тебе так годує? – вигукнула я.
Данилко, сидячи за столом, знизав плечима:
– Мамо, заспокойся. Сьогодні так вийшло. Ти ж сама бачиш: дев’ята, ми з роботи, виморені.
– Так я й повірила! – я обурено закотила очі. – Добре, що мама вдома. Зараз приготую щось нормальне тобі, лебедику, тільки не їж того, що у тарілці!
Взялася за роботу, а Олена стоїть і мовчить. Думаю, треба їй пояснити, як господиня має себе поводити.
– Оленко, ти не мовчи і не стій, а берись до роботи. Не можеш увечері. то у вихідні готуй. заморожуй. Каші звари більше, борщу. Все у судки і в холодильник. Данилчик прийшов, розморозив і їсть. Чого так не зробити, поясни?
Олена подивилася на мене такими очима, ніби я її ображаю. А я ж тільки доброго хочу! Сказала їй прямо:
– Все, я залишаюсь, поки у вас порядку не наведу. Дані ж не може так харчуватися! Ще й, певно, в хаті не все гаразд.
І тут Олена як почала:
– Е, ні! Або ви. або я! Будете тут хазяйнувати. о я буду у сестри жити.
Мене це обурило! Як це вона хоче втекти? Це ж треба мати таку безвідповідальність. Сказала синові:
– Данилко, це я тебе ростила та для такої господині? Розлучайся з нею негайно! Нічого доброго з цього шлюбу не вийде.
А Даня почав мені жінку виправдовувати. Та я добре бачила його очі. бо то мій син. Не все у них було гаразд. Уже, як ми на одинці залишились, то він мене попросив дуже, аби я таки залишилася й навчила Олену, як правильно вести господарство.
Мені це було приємно чути, бо дитину я виховала гарно і в таких умовах, що у світ він і здоровий і сильний пішов. От і хотв такого ж від жінки і правильно хотів. Але невістка стояла на своєму. Довелося поїхати додому.
Після мого візиту стосунки з сином і невісткою помітно змінилися. Дмитро часто дзвонить і скаржиться, що вони з’ясовують стосунки часто. Олена, мабуть, затаїла образу.
А мені так хочеться, щоб у них усе було добре! Я готова приїхати знову, допомогти, навчити її готувати. Бо ж як інакше? Не можу я сидіти вдома й думати, що мій син їсть якусь локшину.
Ось така в мене ситуація. Хочу, щоб вони були щасливі й здорові, але як цього досягти?
Продовження у першому коментарі.
