Як завжди, у нас взимку втоптаний сніг перетворився на лід, який ніхто у нашому кооперативі чомусь не посипає. А в цей раз він ще підтанув і всюди стало дуже брудно. Але так було кілька днів, а вчора ввечері пішов сніжок і тепер на вулиці красиво. Зима-зима у всій красі!
А кілька днів тому, коли була ожеледиця, я як завжди ввечері йшла додому з роботи. На вулиці було ще не темно, проте людей на тротуарі, яким я йшла, не було. Попереду мене йшла жінка, в руках у якої було по сумці. Крокувала вона досить швидко прямо по льоду, швидше за все дуже поспішала. А я йшла дуже повільно, так як не хотіла підсковзнутись. Звісно. Кілька разів були моменти, коли я мало не полетіла, показуючи па, про які навіть не знала.
А жінка, що йшла попереду все ж розтягнулась у всю довжину. Одна з її сумок відлетіла в сторону. Коли я дійшла до неї, то вирішила допомогти їй встати. З мене помічниця не дуже, адже непокоїть спина і коліно, але покинути я не могла жінку зовсім одну лежати на землі.
До того ж, як закон підлості, крім нас двох, на тротуарі нікого не було. Вона сіла на п’яту точку і стала дивитися на всі боки. Хотіла встати, але у неї не вийшло. На вигляд жінці було років 60. Я їй сказала, щоб сперлася на мою руку і піднялася. Взяла її під руку і кажу, щоб вона вставала.
— Якщо обіпрусь на твою руку, то у мене все одно ноги роз’їдуться. Візьми мене краще під пахвами і підніми.
— Тоді я теж ляжу поруч. До того ж я не зможу вас підняти, у мене спина. Давайте краще руку і спробуємо так.
Тоді жінка прямо вросла в мою руку. Я думала, що вона мені відірве рукав куртки. Довго ми з нею намагалися. Вона не замовкаючи говорила мені, як її краще буде підняти. Мені навіть захотілося залишити її і нехай сама встає. Однак з великими зусиллями мені все ж вдалося допомогти їй. Встала вона, обтрушується від снігу і каже:
— Ти тільки подивися, як я забруднилася через тебе. Все пальто і рукавички брудні. Як мені тепер додому йти? Я ж тобі сказала, щоб ти мене під пахви взяла і підняла. Витрусити мене ззаду. Та помічниця ж з тебе ніяка! Якщо ти знаєш, що не можеш нормально допомогти, то й не треба було намагатися. Я б сама якось піднялася.
Я нічого не сказала, а просто пішла далі. Я їй допомогла, але ще і винною вона мене вирішила зробити. Хоча б подякувала. А так би чекала інших помічників сидячи на землі, якби не я.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
