fbpx

Аби підтримати свого тата після того, як мами нашої не стало, я мусила залишити роботу і поїхати з міста до нас в село. Майже три роки я була для тата єдиною підтримкою і допомогою, але добре бачила, що йому не стає краще. Саме тоді в його житті і з’явилась Ольга Іванівна. Я ніби і рада за тата, але з часом все менше

Аби підтримати свого тата після того, як мами нашої не стало, я мусила залишити роботу і поїхати з міста до нас в село. Майже три роки я була для тата єдиною підтримкою і допомогою, але добре бачила, що йому не стає краще. Саме тоді в його житті і з’явилась Ольга Іванівна. Я ніби і рада за тата, але з часом все менше.

Мій тато ще молодий – усього 54 роки виповнилось. З моєю мамою вони у шлюбі прожили щасливих 30 років і таких близьких. дружніх і “справжніх” відносин я за своє життя ніколи не зустрічала.

Можливо, тому я й не можу й досі створити сім’ю, бо ж жодні стосунки не дотягують до рівня стосунків моїх батьків. Ні з ким я не можу вибудувати того, свідком чого була змалку.

Мені було важко втратити маму, але в тисячі разів важче те було для тата мого. Він замкнувся у собі, не розумів, чому мусить зранку підводитись із ліжка, чи який сенс у тому, аби поснідати, чи хоч чаю випити.

Дивлячись на такий його стан я вибору не мала, окрім як залишити роботу і переїхзати до нього. Розумно було б забрати його до себе в місто. та він був проти категорично:

— Вона ще тут, у кожній речі, у запахах. Я її не покину. – сказав категорично.

Три роки я була для батька і опорою і підтримкою.Я водила його на роботу, я з ложки його годувала, я заповнювала собою і своїми розмовами пустку нашого осиротілого дому. все, аби тато нарешті виринув зі свого стану.

Ну а потім раптово у його житті з’явилась Ольга. Вона приїхала з великого міста, давно розлучена, має сина шестирічного. А ще – та жінка дивно скидається до моєї мами. Щось таке невловиме у рухах, погляді і сміхові.

Тато почав оживати. Він же в мене майстер на всі руки – доводив до ладу новий дім тієї жінки. Я була рада на перших порах, бо поволі у наш дім почав повертатись мій татусь.

Він уже більше не мовчав, а сам щось розповідав. У тата з’явились плани і цілі, він знову почав робити горщики із бетону – хобі яке закинув після того, як не стало нашої мами.

А потім ця Ольга почала все частіше до нас приходити. Тато дивиться на неї закоханими очима, а я аж підстрибую, коли вона починає хазяйнувати на кухні моєї мами.

Почались дуже неприємні сцени, бо ж вона вирішила викинути тріснуту, але улюблену мамою тарілку, або ж принесла нам новий набір чашок, замість чорних, які мамі я на день народження подарувала і якими ми користуємось.

А це, тато сказав, що не має сенсу Ользі вкладати гроші у ремонт її будинку, бо ж у нас усе зроблено і вона може жити тут. Тобто, вона повинна була б до нас переїхати.

Я категорично проти такого, та тато мене не слухає. Раптом він заявив, що я повинна жити своїм життям а не втручатись в його:

— Тобі тридцять два, знайди собі чоловіки. Живи. Чого ти вирішила, що маєш право вирішувати за мене і командувати у моєму домі?

Як змовилась і рідня: кожен мені говорить, що я повинна відступити і їхати з рідного дому. От тільки я не розумію, а чого власне?

В селі у мене є робота, а дім такий же татів, як і мій. Та й за батьком я повинна наглянути, бо щось не чисто тут і ніхто про нього краще від мене і не подбає.

Ну хіба ж я не права?

You cannot copy content of this page