Люба майже бігцем поверталася додому, хоча й втомлена, проте з хорошим настроєм. Нарешті про все домовлено, все влаштовано й оплачено. Завтра – шлюбна церемонія і вечір в ресторані. Вже майже рік, як вона живе з Гришею, але, як кажуть, – ні туди, ні сюди. Такі собі “сожителі”, а так хочеться впевнено сказати – мій чоловік. І ось нарешті Гриша погодився з нею і таки зрозумів, що треба поступати по-людськи…
…Щаслива жінка аж усміхалася сама до себе. Ось і квартира. Натисла кнопку, і Гриша відчинив двері. Та видався щось надто серйозним.
– У тебе все нормально?
– Нормально, – буркнув наречений. – Де совалася?
Люба звела очі:
– Як це де? Завтра “розписуємося”, треба ж було все владнати.
– О десятій вечора ні про що не домовляються!
– Там запитати, там поговорити, а час біжить…
Не встигла договорити, як на неї градом посипалось:
– Думаєш, якщо я без п’яти хвилин чоловік, то вже можна приходити, коли захочеш?
– Гришо, ти що надумав посваритися сьогодні? Перестань.
– Мені казали, що ти гyляща, але я не вірив. Після весілля ти у мене походиш…
– Ах ти нeпотpiб! Я з нiг валюся, щоб усе було якнайкраще. А воно… – і майонез, що стояв на столі, цівками стікав по обличчю коханого.
Грандіозний cкaндaл з відбірними мaтaми не обійшовся без ляпaciв по oбличчю. Pозлючена наречена влетіла у спальню, швиденько зібрала “шмотки” свого “сожителя” в торбу, вхопила у передпокої його пальто і викинула усе на площадку. Стоячи у дверях, вона лише видавила із себе:
– Геть!
Григорій, посміхаючись, як лoвeлас, підійшов до дверей і oгuдно процідив крізь зуби:
– Підеш завтра під собор – жениха там “знімеш” на весілля.
***
Люба зачинила двері, повернула ключем і, сповзаючи по стіні, присіла. Господи, що ж це таке? Що робити? Як бути? Захотілося, щоб земля в цю мить розступилася. Скільки часу так сиділа – не знає. Потім підійшла до шафи, витягла весільну сріблясту сукню, яку їй привезли з Німеччини. Вона в ній була королевою. Який сором! Що завтра казатиме гостям?
Заснути не могла. Наче з ями долинув дзвінок. Зрозуміла, що це до неї. Відчинила двері – на порозі стояли Віра і Саша.
– Ото маєш! Гості збираються, а вона – сонна. Вже скоро десята година. В РАГС на дванадцяту? Ми з поїзда на базар забігли. Ну, вітаємо тебе, – тараторила інститутська подруга, знімаючи плащ і розціловуючи Любу.
– У вас тут усе дешевше. Ой, а в Києві така дорожнеча. Гриша ще теж спить? Я рада за тебе.
– Я також… Вєр, виручай. Хай твій Саша сьогодні побуде моїм женихом. Вас тут ніхто не знає.
– Любашо… – ледве вимовила симпатюля Віра, і в неї очі “полізли на лоба”.
Люба усе розповіла. Не плакала. На диво самій, була спокійна.
– Саш, а ти готовий до такої ролі, – навіть усміхнувшись, запитала у чоловіка подруги.
– А що, і у РАГСі треба шлюб брати? – розсміялася Віра.
– Ні, РАГС відмінимо. Щось придумаю, бо то лише зайва морока і непотрібні тепер витрати. Тільки ресторан – я з ним у 1000 “баксів” влетіла.
Швиденько прикинули, що говорити, як поводитися. Гришу, крім близьких подруг Нелі і Валі, ніхто не бачив. Вона їх попередить.
***
Захмелілі гості вигоцували біля музик, що й забули про молодих. Лише Олег з Любиної роботи крутився біля Віри – впала йому в око.
– Ой, Любашо, поки я тут женихаюсь, жінку відіб’ють. Так що підемо ще й до шлюбу… – жартував Саша.
– Потерпи. А взагалі, ви – молодці. Не дали пропасти. Через місяць я пущу чутку, що розлучаюсь. Якось уже буде.
Стомлені, π’яні – всі бажали молодим і любові, і палких ночeй, і діток. Саша весело запевняв, що буде старатися. Подарунки передавав “незрівнянній Любонці”, конверти клав до кишені, чемно зі всіма прощаючись.
– Ох, і мужика ти знайшла, Любко, – тихенько лепетала π’яненька Ніна, розцiловуючи колегу.
– Сам знайшовся, – сміялась наречена.
Зал спорожнів. Кінець комедії. Люба заплющила очі.
– Все було нормально. Ніхто нічого не запідозрив. За нас не хвилюйся, ніде не розплещемо. Ну, але цього весілля до cмepті не забудемо. Бойова ти баба, Любо. – Неля й Ніна розсміялися, підморгнули Саші і пішли до виходу.
***
…Через місяць Гриша вибачався і просився назад. Люба не прийняла. Він так і залишився у її пам’яті облитий майонезом…
За матеріалами – Вісник.К, автор – Ольга ОКСАМИТ.
Фото – 0629.com.ua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
