Люди розходяться, а шлюби розпадаються, і трапитися це може навіть через роки сімейного життя. Так було і у мене. Ми з дружиною познайомилися в університеті: амбітна староста, активна і допитлива дівчина, підкорила мене практично з першого погляду. І хоча наше спільне життя складно було назвати ідеальним, в моїй пам’яті все ж залишилося більше приємних спогадів.
Разом ми пройшли через багато, як і належить чоловікові з дружиною завжди підтримували один одного, прагнули до більшого, будували плани. Кілька разів робили спроби відкрити спільний бізнес, і хоча рентабельним виявився тільки останній наш проект, на зароблені ми побудували будинок і купили невелику дачу.
Незважаючи на все це, найбільшим нашим спільним досягненням, стала поява двох дітей. Двійко милих дівчаток були зовні дуже схожі на свою матір, але при цьому якось по-особливому прив’язані до мене. І чим старше вони ставали, тим більше я усвідомлював, їх важливість в моєму житті.
Але коли моїй дружині виповнилося 35 років, в нашій родині все змінилося. У фітнес-центрі вона познайомилася з чоловіком, стала проводити багато часу поза домом, придумуючи безглузді відмовки. А я в свою чергу, ніколи не був наївним, і практично відразу відчув наявність конкурента.
Моїй дружині не вистачало яскравих емоцій, адже за плечима було вже 15 років спільного життя. І хоча я чітко усвідомлював, що вона мені невірна, був упевнений – Світлана ніколи не переступить межу. Як виявилося, я помилився, і незабаром вона попросила про розлучення.
Розійшлися, як то кажуть по-тихому, вона нічого не просила, а я майже все віддав добровільно. Світлані я залишив будинок, а мені дістався наш невеликий бізнес і автомобіль. Я поїхав на знімну квартиру з невеликою сумкою. Частина мого доходу йшла на аліменти, які дружина чомусь вирішила призначити через суд. Доходів я не приховував, а грошей, на життя мені цілком вистачало.
Після розлучення нічого не змінилося, я як і раніше дуже любив своїх дітей і хотів проводити з ними багато часу. І коли перший час дружина не заперечувала, то зараз кожну зустріч мені доводиться купувати. Для того, щоб провести вихідні, мені потрібно заплатити. Дивно звучить, чи не так? Крім щомісячних аліментів, і регулярних подарунків, дружина просить додаткових коштів, а інакше відмовляє в спілкуванні з дітьми.
Вчора взагалі дійшло до абсурду. Я прийшов на зустріч з дітьми, але відмовився дати Світлані грошей, які вона просила. І тоді колишня дружина сказала, що нікуди вони не підуть. Я так і пішов ні з чим.
Головна картинка – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся