Шість років тому мама вийшла заміж вдруге. З батьком вона розлучилася, коли мені було сімнадцять років. Він поїхав до рідні на південь, а мама залишилася жити в тій же квартирі. Я їх розлученню не здивувалася, бо завжди бачила, що вони один одному не підходять. Тато спокійний і м’який, а мама особа з характером таким, що не кожен з нею й витримає поруч.
Я була вже доросла, тому мені нічого пояснювати не довелося. Я нормально спілкувалася і з мамою, і з татом. Найчастіше, звичайно, з мамою, тому що ми живемо в одному місті. Але саме, що спілкувалася, разом ми більше не жили. Спочатку я жила в гуртожитку при університеті, а на моє двадцятиріччя тато зробив мені королівський подарунок – купив однокімнатну квартиру.
Мама активно займалася своїм особистим життям і до мене не лізла зайвий раз. Я до неї теж. Тому про те, що вона зійшлася з чоловіком, я дізналася, коли вони вже збиралися узаконити свої стосунки. Це був мамин вибір, але мені цей товариш не сподобався відразу.
У мами характер не подарунок, а там ще краще. Але мама мліла і дивилась на нього, як на щось величне і незимне. Ну і хай собі, якщо подобається.
Жили молодята на маминій території. Її новий чоловік сам був без кола і двора, колишня дружина теж пустила його до себе, а після розлучення він вибув у нікуди. До того, як перебратися до мами, він знімав кімнату в гуртожитку.
– Уявляєш, він в квартирі колишньої ремонт зробив, всю обстановку купив, а вона з ним так! – зі сльозами розповідала мені мама.
Я знову промовчала, хоча і вважаю, що жінка вчинила абсолютно вірно, остаточно я в цьому переконалася після наступної фрази.
– Правильно він робить, що аліменти їй не платить Вона все одно все на себе буде витрачати. Ще й дитині про тата щось там каже і той не хоче з ним навіть розмовляти.
Синові там, якщо я не помиляюся, вже років п’ятнадцять, тому “наговорити” такій дитині вже досить нелегко. Йому вистачит разок з татом поспілкуватися, щоб все зрозуміти. Але і цю думку я залишила при собі. Сенсу доводити щось мамі я не бачила. Не мені ж з таким подаруночком жити.
Я сама вийшла заміж, маю сина. Мама до онука приїздила сама, тому що її чоловік “не переносить шум і дитячий плач”. Мене це не засмучувало ні краплі, зайвий раз перетинатися з ним у мене бажання не було, а довелося б.
Зараз синові вже п’ять років, іноді ми з ним заходимо до мами в гості. Іноді доводиться перетинатися з її чоловіком, і жодного разу він ще не промовчав. Завжди щось про виховання дітей видасть, хоча ось не його б корові мукати, сам той ще батько року. Але частіше ми приходили, коли він був на роботі. А працював він доба через три, десь вахта на якомусь об’єкті. Коли його не було вдома, ми навіть на ніч мамі онука залишали.
Нещодавно нас з чоловіком покликали на весілля старі друзі. Захід проходив за містом, тому планувалося, що ми затримаємося там з ночівлею. Брати з собою дитину було б проблематично, він ще занадто маленький, щоб без проблем переносити такі тривалі поїздки і заходи.
Я запитала у мами, чи не посидить вона два дні з онуком. Мама уточнила числа, дізналася у чоловіка, який у нього графік і сказала, що зможе. Її чоловік якраз на добу йде, а до його приїзду мама відвезе сина до нас і там нас дочекається. Все складалося ідеально, ми з чистою совістю поїхали.
Але на ніч ми вирішили не залишатися. Обстановка не мила якась. Вирішили поїхати додому, про що я забула попередити маму. Коли приїхали до неї, мене чекало щось неймовірне.
Ми двері своїм ключем відімкнули і отетеріли. Мій син спав у коридорі на розкладачці. У мами трикімнатна квартира, а дитина спала не на ліжку, а на старезній розкладачці у коридорі і без світла, хоча я просила маму аби вона була поруч з ним, адже той інколи вночі може прокинутись.
Мама зі своїм чоловіком у залі кіно дивляться. Я заходжу з німим запитанням на обличчі. І знаєте що? Той пан мав собі таку корону на голові, що почав обурюватись, чому я власне у його дім без попередження з’явилась.
В його дім? Та його в ньому лиш діряві капці і помазок линялий, а пів квартири по закону мої. Я так і сказала, а ще попередила, що якщо моєму сину виділили розкладачку в коридорі, то я роблю так само і від завтра ініціюю розмін квартири, аби забрати свою частку.
Малого ми забрали він спав і нічого не відчував. З мамою наступного дня мала розмову і вона вже співала як соловейко. Говорила, що вони дитину не мали наміру в коридорі спати ложити. Він там просто грався на розкладачці і заснув. Ага! Заснув у піжамі на подушці і простирадлі які я привезла, я прямо одразу і повірила.
Чоловіку теж ця ситуація неприємна, але він просить не гарячкувати і не псувати людям життя, адже вони все напевне зрозуміли. А я не хочу заспокоюватись. Я заберу своє, а вони хай собі як знають. Який привіт, така і відповідь? Чи я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
