fbpx

Але одного дня не витримала, зібрала дітей і прийшла просити сестру: – Анно, побудь з моїми дітьми, а я поїду в світ, щоб заробити грошей на хаті. Не хотіла Анна лишатися, але куди було дітися

Марійка сиділа до сонця і милувалася своїм садом. Хто б міг подумати, що її мрія таки здійсниться? А ще тридцять п’ять років тому, вона й не думала, що отак все складеться, що доведеться і самій сад садити, і самій хату будувати.

Посватав її хлопець з сусіднього села, здавався дуже хорошим і любила його, а познайомилися на заводі, де обоє працювали. Важко на лісозаготівельному дошки тягати та ящики, а Іван і підсобить, і слово добре скаже.

То чом не жених та не надійне плече в житті?

Пішла вона в невістки, а вдома у неї залишилася ще молодша сестра Анна, тоді мама казала, що вже Анні й залишиться їхнє все. А вона що? Тільки рукою махнула – живіть собі. А вона ж за надійним чоловічим плечем…

Марійка ще з дитинства любила їхній сад. Тато зробив гойдалку на старому горісі, тому Марійка гойдалася та ласувала яблуками від літа до пізньої осені. Саме цей смак дитинства вона хотіла передати своїм дітям.

Проте на новому місці була стара хата та така ж стара яблунька, яку ще звуть лесючками. Подвір’я було невелике, хата та невеликий розсадник. А поле то там, то сям, нічого при купі.

Але й це не зупиняло Марійку і якось вона сказала Івасеві аби той зробив дітям гойдалку на яблуні:

– Дивися, який конар міцний – і діти гойдатимуться, і дереву нічого не буде.

Але тут свекруха зробила ґвалт, що є одна яблунька, то й ту капосна невістка занапастить:

– То святе. Його їсти треба та богу дякувати, а не гойдалки робити.

У свекрухи було своє уявлення про святе та грішне. З одного боку вона наливала Івасеві «до пирогів», а з іншого, шпетила, що пізно йде від фоси до фоси.

Невістка нічого не робила… нічого не робила так, як їй свекруха заповідала.

І отак поступово життя Марії стало вигнанням з рідного батьківського саду в пустелю, де все не так і не те.

Де й ділася Івасева чуйність…

Де-де, на дні пляшки опинилася.

Коли людині добре ведеться, то не так легко звикнути до поганого, а Марія мріяла вернутися в свій райський сад… але ж там вже сестра господарює…

Але одного дня не витримала, зібрала дітей і прийшла просити сестру:

– Анно, побудь з моїми дітьми, а я поїду в світ, щоб заробити грошей на хаті.

Не хотіла Анна лишатися, але куди було дітися.

Крутилася Марія, мов та дзиґа, але копійку не вдавалося назбирати – то діти захворіли, то вже й випускники…

Аж тут старшенька ще надумала одружуватися:

– Мамо, він хороший, не такий як тато.

Що було робити? Витягнула останнє та дала на весілля.

Може й тиждень пробула в сестри за всі роки, як порахувати, не хотіла її обтяжувати. Не раз й не два чула від неї лихі слова, але дітей вона таки утримувала, за що Марія була їй неймовірно вдячна.

А там зять й справді був путящий, бо й сам на роботу їздив і Марію брав їсти варити.

То так вони з Божою поміччю і місце купили велике та просторе, і хату вибудували.

Заклала Марія сад, такий, про який мріяла – тут грушечки рядочком, там яблуньки, отут вишеньки.

Саду лише п’ятнадцять років, а вона аж молодіє, коли він починає цвісти. Не все було марне, ой не все.

Думає, де б була, якби тоді не наважилася піти? Івася не стало, як і його батьків вже давно. За законом, та хата тепер її і можна робити на яблуньці хоч дві гойдалки.

Але не тягне її туди, у неї тепер рай тут.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page