В цій історії мені найбільше шкода бабусю і я точно не буду їй розказувати всі деталі, щоб не додавати їй жалю. Але й вихід з ситуації не можу знайти, бо бабуся й далі продовжуватиме робити те саме, а мені тоді як бути?
Я розумію, що вона переживає, що я чоловіка не маю та сватає мені всіляких, але ще один такий досвід я переживати не хочу.
Все би було у нас з бабусею добре. Якби її не накручували подруги, а потім вона приходила до мене і вже мені говорила, що я маю негайно своє особисте життя влаштовувати, бо вона так більше не може.
– Це все через мене, Вірочко, бо я стара, а ти змалку біля мене, та й тепер вже куди дінешся, коли мені потрібна допомога. Отак я тобі світ зав’язала. То як я можу не переживати? Що ти мені таке кажеш? Та я переживала і буду, але треба вже щось і робити.
У нашому селі мало чоловіків, та й всі при ділі, бо навіть ті, що періодично сплять під парканом, ті теж мають сім’ї.
Я працюю вчителькою, то й мені не пасує десь ходити по ресторанах та чоловіків шукати, колектив жіночий.
– Треба тебе було в медичний пхати, – бідкається бабуся.
– Ба, не починайте. Все у мене буде добре.
– Яке добре? На носі сорок!, – казала вона.
Після таких розмов до нас приходили якісь незнайомці, онуки чи сини бабусиних знайомих, але мені ніхто не подобався.
Але одного разу бабуся аж прибігла до мене в школу:
– Василь в селі!
– Який Василь?
– Як який? Мартин! Ви в школу разом ходили!
Я скривилася. Пам’ятала я того хлопчика, вже дуже був зарозумілим, колись хотів зі мною дружити але я вибрала іншого.
Але Василь не просто вернувся, а прийшов до мене:
– Ти тільки не сердься, але моя бабуся поговорила з твоєю і відправила мене до тебе. Давай підемо пройдемося і вони відстануть?
– Добре, – відказала я, бо була приємно здивована тим, що Василь і гарний і поведінка геть інша, ніж у школі.
І отак ми погуляли, а далі й почали переписуватися. Дуже це між нами довго тривало, я відчувала, що закохуюся в цього чоловіка, а далі наважилася поїхати до нього в місто на кілька днів.
Все пройшло добре, ми згадували дитинство і я думала, що після таких відносить будемо планувати й майбутнє.
Василь провів мене на вокзал і все.
Так, далі стався отой «кінець» тільки без «хепі».
Він написав мені повідомлення, де повідомив, що не планує й надалі зі мною зустрічатися, бо він мене не любить і наша зустріч лиш підтвердила те, що його дитячі почуття до мене минули. Далі питався, як я себе почуваю, бо саме так почувався багато років тому він, коли я вибрала не його.
Ви ж розумієте, як мені було, коли ти зі щирою душею, а тобі отак відповідають. За що?
В результаті моя бабуся і його не розмовляють, в бабусі тиск, я намагаюся робити вигляд, що все добре. Хіба так можна з людьми?
Звичайно, що після такого вже не хочеться нікому й довіряти та відкриватися.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
