Я ніколи не хотіла вийти заміж. Вся справа в тому, що моя мама теж не виходила заміж. Мій батько впливовий чоловік, у якого було дві сім’ї. Одна офіційна, а друга сім’я таємна, наша. Тому, я звикла до такого і спокійно дивилася на подібні відносини між чоловіком і жінкою.
Рік тому у мене з’явився син від коханого чоловіка. Наші відносини теж не були офіційними, але статус коханки мене ні крапельки не бентежив. Навіть навпаки, мені так було легше і спокійніше. Ніхто не просить ніяких пояснень: де та з ким була, і так далі. Ставлення до мене було дуже хорошим, і мене все влаштовувало.
Але ось фокус: коханий з дружиною розійшлись нещодавно. Не через мене. Просто дружина пішла до іншого, а його поставила перед фактом. Тепер він мені пропонує одруження. Але нащо ж воно мені, поясніть будь ласка.
Я живу спокійно не переймаюсь через поганий настрій не випрані речі, або відсутність обіду у чоловіка. До мене він приходить уже “готовим”: виголений, напахчений і завжди щасливий мене бачити. Гроші віддає з радістю і готовий стрибати до неба коли я йому показую свої обновки куплені за його ж гроші.
А шлюб? Ні, ви мене заміжні жінки вибачте, але нащо воно треба? Це ж усе життя піде шкереберть. Ні тобі свободи, ні очікування зустрічей. ні радості від побачень.
Я звісно сказала що подумаю, але відмовлю це точно. Хоча моя мам учора зателефонувала і зі сльозами почала просити мене погодитись на ту пропозицію. Зараз їй за п’ятдесят і її коханий її залишив. Так от вона каже, що своїй дитині ніколи не побажає життя, яке сама прожила.
Нічого я з тієї розмови не зрозуміла, але сумнів все ж тепер є. Ну? Що ж робити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
