Ми з Олею дружили з дитинства і так само поступили вчитися в одне місто, жили в одній кімнаті і мали приблизно однакові мрії – вийти заміж за олігарха і купатися у власному басейні в золоті і коштовностях.
Що нам тоді було – по вісімнадцять років, тому, який розум, такі й мрії. але якось прибігла Ольга вся така таємнича і каже:
– Тут є одна жінка. Яка на картах всю долю розказує і ще нікому не вдалося сказати, що не збулося! Давай підемо?
Цікавість така мене взяла, що я погодилася і ми пішли. Жінка в результаті обнадіяла нас обох – ми обоє мали вийти заміж дуже вдало за багачів, тільки я мала це відчути в другому шлюбі, а от Ольга в першому.
Йшли ми в наш обшарпаний гуртожиток і мріяли, що скоро будемо жити в мармуровому палаці. І ось тоді я й задумалася над тим, що треба негайно вийти заміж, щоб якнайшвидше стати дружиною олігарха.
Хоч я й мала вийти заміж на трішечки, за хлопця, якого не шкода покинути. Але я все ж хотіла аби він був менш-більш пристойним, щоб хоч весільне перше фото було гарним.
І ось так я придивилася до нашого однокласника Максима, він був міським хлопцем, але у них в родині була скрута, тому він вже працював на кількох роботах – то офіціантом, то налагоджував інтернет людям, які не дуже в тому розбиралися.
І отак я задумала та виконала свій план – через чотири місяці я була дружиною Максима і вже планувала дату, коли я маю з ним розійтися. Вирішила, що через місяць, щоб не було так якось незручно чи що.
Ми той місяць жили в квартирі бабусі Максима і там було дуже затишно, чоловік приносив мені квіти, ми разом готували собі скромну вечерю і смакували перед ноутбуком з фільмом. Це було набагато краще життя, ніж в гуртожитку з ще трьома сусідками.
Тому я відклала розлучення до закінчення навчання. А за цей час я полюбила свого чоловіка…
Не знаю, як так вийшло, але з кожним днем я розуміла, що хочу з ним бути поруч і те гадання відлетіло на якийсь сотий план, я й забула за нього, коли у нас з’явилася через п’ять років донечка, а ще через п’ять – синочок.
Максим за ці десять років умудрився відкрити власну справу та відкрити власну компанію, яка проводила інтернет в нашому місті. Я жила, мов у Бога за пазухою і тільки короткі зустрічі з давньою подругою нагадували мені про той наш похід.
– Чому я до цих пір заміж за багача не вийшла, а твій он як розкрутився, – завжди говорила подруга.
І одного разу вона мені була так допекла, що я прийшла додому геть без настрою. Максим це помітив і каже:
– А чого ти завжди після зустрічі з нею така приходиш? Ви ж наче найкращі подруги, а щось не видно.
– Та ти не зрозумієш, – кажу я йому.
– Чого ж? Намовляє тебе мене покинути, щоб вийти заміж за багача?, – засміявся Максим, коли побачив мої круглі очі, – Вона мені десь через два роки розказала, коли я магазинчик з ноутами відкрив. Казала, що мені варто придивитися до іншої жінки, бо ти мене скоро покинеш.
Звичайно, що я обернула все це на жарт, але от тепер думаю – як вона могла йому все розказати і не дає мені спокою інша думка – що її спонукало це зробити? Невже моя подруга таки наміряна вийти заміж за багача і цим багачем є мій теперішній чоловік? Як мені все правильно пояснити чоловікові і як далі поводитися з подругою?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
