Порівнюючи це все, я просто бачу тільки одну картинку – як породистий скакун бере всі перешкоди, вже майже на фініші, останній бар’єр.., падає і не може підвестися… А робоча кобила пленталася-пленталася і ось вже вони разом на фінішній сорокарічній прямій.
Так, це опис моєї дружби з подругою, де саме я – та породиста коняка, а вона як була пампушкою з першого класу, то так і до тепер нічого з собою не робила, але результат один й той самий! Що за клята несправедливість?
Ми з Аліною дружили зі школи, сиділи за однією партою і вона пригощала не раз смачними пампушками бабусі. Правда, на мені ті пампушки й сліду не лишали, а от вона таке собі прізвисько й приліпила.
Але Аліна завжди була добра, весела і не дуже звертала уваги на таке:
– У мене просто кістка широка, як у бабусі, – зітхала вона і запихала в себе чергову пампушку.
В старших класах ситуація не змінилася – ми продовжували дружити і ділитися одна з одною вже секретами закоханих сердець.
Не буду хвалитися, але я була вродливіша і стрункіша, тому за мною хлопці бігали, а за Аліною тинявся хіба Олексій, і то просто ходив без усяких там зізнань чи ще чогось.
Я поступила в інститут, а Аліна пішла в училище і тут нас доля розвела на довгі роки, щоб звести тепер, коли нам вже під сорок, в одному райцентрі…
За цей час ми обидві встигли вискочити заміж і мали по одній дитині, я дівчинку, а вона – хлопчика.
Чоловік мій виявився ще тим скакуном і побіг від мене в напрямку молодшої і гарнішої жінки. Все життя, що ми були разом отак і пройшло на орендованій квартирі від зарплати до зарплати з обіцянками, що колись розбагатіємо. Не було в тому шлюбі що ділити, хіба борги…
І ось мені сорок років, професія гуманітарна, яка грошей не приносить, хіба витрати, за оренду платити треба, їсти щось треба, дитина росте як на дріжджах, що не сезон, то новий одяг та взуття.
І тут мені бабуся й каже:
– Переїжджай до мене, у мене трикімнатна квартира, містечко затишне, ціни помірні. Десь роботу та знайдеш.
Хто ж знав, що єдина тут доступна робота – то торгувати на базарі та в магазині?
Куди мені було діватися – переїхала і пішла на «роботу мрії».
– Раз у вас є вища освіта, то торгувати зможете, – сказав власник магазину, – Головне, не класти собі в кишеню!
Куди я мала діватися? Їсти ж треба щось, а гроші мені з неба ще не падають.
Приходжу на робоче місце – чудо! Давня подруга Аліна!
Розцілувалися, пообнімалися, вилили одна одній всі жалі і болі.
Виявляється, Аліна сюди переїхала до чоловіка і так і залишилася, навіть, коли той пішов до іншої, відсудила квартиру і продовжує працювати на тому ж місці уже років з десять.
– А що мені треба? Дитину на ноги поставити і все.
– А маєш якогось чоловіка?
– Ти що? Та тут і контингент такий, що попробуй на когось глянути – миттю жінка прибіжить за патли тягати, а інші – ніхто й задарма брати не хоче.
Отак ми й працювали разом, як сталася та пригода – приїхала ціла дорожня бригада робити дорогу і до нас в магазин за кавою.
А там бригадир – ну просто неможливо надивитися. Я й так приходжу на роботу вся при марафеті. А тут ну вже старалася, як могла – і волосся вкладу, і сукню вдіну… А все без толку!
А Аліна, як ходила з пучком, добре, що хоч вмилася – так і ходить і лиш мило усміхається. А кістка у неї й далі просто широченна, не те, що я – ні на грам не поправилася! Чого ж тоді Василь до неї усміхається, а мені лиш киває?
– Він знає, що мені треба серйозні стосунки, тому й клинці не підбиває, а тобі моргнеш – сама прибіжиш, – сказала я Аліні, коли та розповіла, що Василь її кличе гуляти.
Читайте також: Ми швидко розійшлися, за мною залишилася квартира і мій любчик дивувався, як це я зрозуміла, що треба найняти адвоката
– Зла ти.
– Я правду кажу, сама маєш розуміти. Що зі школи нічого не змінилося.
Вона зі мною не говорить тепер… Ну, а що я неправду сказала? Бригада поїде, а вона може й з подарунком лишитися.
Як я й казала – бригада поїхала… Чекаю на Аліну, щоб подивитися на неї, я ж права була…
Аж тут власник прийшов з повідомленням, що Аліна звільнилася…
– Вкрав той бригадир у мене таку працівницю, – тільки й пробурчав…
То що ж виходить? Як це так виходить? Як це вона поїхала з бригадиром?
Фото Ярослава Романюка.
