Сиджу якось на роботі, сумую. Я не нероба, просто в той день у нас полетіла програма і без неї нічого не зробити, ми просто чекали IT-шніків і ледарювали. І тут лунає дзвінок. Беру трубку і чую:
– Алло, доню, приїжджай, будь ласка, я впала. Допоможи мені.
Я в ступорі. Голос незнайомий, відчуття, що людина літня і дійсно потребує допомоги.
Я вирішила не кидати трубку, а з’ясувати побільше інформації.
– Що у вас сталося, як я можу допомогти? Назвіть адресу.
Спочатку жінка теж розгубилася, мабуть зрозуміла, що не туди потрапила, але, через безвихідь, все ж дала мені адресу. Це було зовсім недалеко від моєї роботи. Я розпитала її про те, що трапилося. Вона витирала пил зі шафи, табурет зламався, і бабуся впала, серйозно пошкодивши ногу.
Я попередила шефа, що відскочу ненадовго і помчала на допомогу. По дорозі я набрала номер швидкої і назвала потрібну адресу. Я прийшла на місце, двері були незамкнені. Увійшовши в квартиру, я побачила ту саму жінку. Вона лежала спершись на лікті, нога була явно вивиxнута в кoліні. Я, як людина далека від мeдицини, додумалася тільки зробити холодний компрес.
Читайте також: За обіднім столом Тоня плакала ще не раз. Не могла зрозуміти, як це діти одружилися, а в церкві шлюб не брали?
Бабусі було дуже бoляче, вона стoгнала, з очей струмком лилися сльози. Моє сеpце стиснулося, я обняла її і, як могла, заспокоювала до приїзду лiкарів. Поки нею займалися, я додзвонилася до дочки бабусі і повідомила, в яку лiкарню забирали маму. Я сказала, що закрию квартиру і кину ключі в поштову скриньку.
Повернувшись на роботу, я все думала, як там Ганна Степанівна. На наступний день я відвідала її в лікарні. Все було добре, вона дякувала мені і кликала в гості. Незабаром її виписали. Я іноді ходжу до неї в гості на чай. Ми подружилися з її дочкою і це одні з найчудовіших людей, яких я знаю.
Я часто думаю, що було б, якби я тоді трубку поклала? Хочеться вірити, що, якщо не дай Бог, звичайно, але і моїм батькам хтось колись так допоможе.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
