Navigate
X

До кімнати зайшов чоловік із двома великими коробками, з яких приємно пахло свіжою випічкою. Наталя придивилася і впізнала його. Це був Сергій, одногрупник Дениса, який колись був свідком на їхньому весіллі.

Наталя переїхала кілька місяців тому. На підвіконні в коридорі лежала невелика коробка, обтягнута світлою тканиною. Всередині зберігалися речі, які вона…

K Nataliya

— Ой, ну що ти вигадуєш посеред тижня! У мене сьогодні презентація проєкту, потім зустріч із юристами, я звільнюся не раніше дев’ятої вечора. Яка вечеря? Тобі що, немає чим зайнятися на роботі? Направ свою енергію на звіти. Все, мені час, бувай.

Андрій Петрович Савченко, засновник і керівник підприємства, яке успішно працювало на ринку перевезень уже понад двадцять років, нещодавно відсвяткував свій…

K Nataliya

— Юлю, я багато думав про нас. Мені здається, що я зустрів людину, з якою хочу бути завжди. Ти така справжня, без жодного лукавства. Я хочу познайомити тебе зі своїми батьками.

Коли мені виділили кутову кімнату на третьому поверсі гуртожитку, я вперше за дев’ятнадцять років відчула, що маю власний куток, де…

K Nataliya

— Квітка? — здивовано підняла окуляри реєстраторка. — Ви впевнені? Може, краще запишемо Світланою чи хоча б якось більш звично? Дівчині ж потім жити з цим ім’ям.

Усе дитинство я пам’ятаю великий кущ бузку під вікном нашої кухні. Він розростався так дико й пишно, що весною в…

K Nataliya

— Прости мені, мамо, — шепотіла Марта. — Прости за сором перед сусідами. Побачиш, ми ще будемо пишатися дитиною. Мені тридцять шість років. Особистого щастя в мене вже не буде, але тепер я маю для кого жити.

Невістка ще не скінчила говорити, а Марта чула геть інші слова: «Не матимеш щастя в час такий кажу, не матимеш.…

K Nataliya

— Мамо, а хто це з тобою? — запитав син, коли ми вийшли до машини, де нас чекав чоловік, якого, як виявилося з документів, звали Андрієм.

У моєму житті давно не було вихідних. Коли за тобою тягнеться шлейф чужих виборів, дні тижня втрачають колір і розрізняються…

K Nataliya

Світлана намагалася у всьому догодити свекрусі. Купувала їй хустки, вмовляла поїхати до міста в магазин, щоб оновити одяг.

Служба на Хмельниччині добігала кінця, і Роман усе частіше роздивлявся навколо, намагаючись уявити своє подальше життя. Вдома, у невеликому селі…

K Nataliya

— Ти уявляєш, Лідо, я просто не знаю, за що хапатися, — нарешті тихо промовила я, дивлячись на темну рідину в чашці. — Усе моє життя, яке я так ретельно вибудовувала, тепер тріщить по швах. І найсмішніше, що я сама колись дозволила всьому цьому статися.

Я сиділа на кухні, обхопивши руками теплу чашку з міцним чорним чаєм. Навпроти мене вмостилася Ліда — моя найближча подруга…

K Nataliya

– Не треба нікому дзвонити, – тихо сказала Ольга. Вона сіла в ліжку, спустивши ноги на холодну підлогу. – Андрій на роботі постійно, навіщо його турбувати через мої примхи. Сідай поруч, Степане. Мені треба з тобою поговорити.

Ольга прокинулася від дивного відчуття у грудях. Вона спробувала глибоко вдихнути, але повітря зупинилося десь посередині, змусивши її лише коротко…

K Nataliya

— Не вигадуй. Ти живеш у чужих людей, коли в тебе є власна квартира. Збирай речі, я приїхав забрати тебе додому.

Залізничний вокзал зустрів нас задухою. Коли ми врешті вийшли з вагону й пересіли в старий міжміський автобус, у мене всередині…

K Nataliya