— Ви собі навіть не уявляєте, яка там повага до людини, — розказувала я, накладаючи салат у нові тарілки. — Син синьйори, Паоло, він інженер. Так от, коли він приїжджає, він завжди зі мною вітається, питає, як моє здоров’я. Минулого місяця возив мене й синьйору на море. Ви бачили коли-небудь море восени? Це щось неймовірне. Він мені навіть морозиво купував. Оце я розумію — ставлення. Не те що наші чоловіки, які тільки й знають, що на дивані лежати та гроші рахувати.
Я протирала світлу кахляну плитку у ванній, щоб не лишалося сірих розводів від води. Цю деталь я запам’ятала ще з…