Вона смикнула ручку дверей дуже швидко, сподіваючись заскочити жартівників, але майданчик знову був порожнім. Вона вже хотіла гукнути щось сердите у темряву сходової клітки, аж раптом опустила очі. На масивній металевій ручці її дверей висів звичайний прозорий пакет, зав’язаний на вузол.
Оксана Миколаївна поставила чайник на плиту й задивилася у вікно. Надворі була звичайна сіра весна — та пора, коли зима…