Navigate
X

– Ану злізай негайно, поки не впала, – суворо сказав Назар і забрав у неї з рук молоток. – Ти подивися на неї, вилізла на старі сходинки! Нагорі ти ту клейонку все одно не втримаєш, вітер здере її за п’ять хвилин.

Ніч видалася такою важкою, що Юстина кілька разів підривалася з ліжка й бігала до вікна, притискаючи руки до грудей. Вітер…

K Nataliya

Мама так і не дізналась справжньої причини мого вибору. А таємниця ця пекла мене зсередини роками.

Світанок за вікном лише починав розливати сіре світло по шибках, а я вже лежала з розплющеними очима. З сусідньої кімнати…

K Nataliya

— Ти на брехні своє щастя будуєш, Юлю. На моїх сльозах хату зведеш — та щастя в ній не побачиш. Ти вкрала те, що тобі не належало. Добре запам’ятай цей день. Не буде щастя ані тобі, ані твоїм дітям від цього.

Двоє дівчат мешкали на одному кутку села. Їхні хати стояли поруч, розділені лише низьким парканом із жердин, але між ними…

K Nataliya

— Скільки можна в тому чорному ходити? П’ять років минуло, як Василя поховала. Молода ж ще жінка, п’ятдесяти немає. Дочки з хати повтікали, кожна має свою родину, а ти тут сама як билина в полі.

Наприкінці літа, коли спекотне серпневе сонце починало котитися до заходу, залишаючи на траві довгі золотаві тіні, Оксану знову охопило це…

K Nataliya

— Доброго дня, Ніно Петрівно, — мовила я в слухавку, намагаючись стримати тремтіння в голові. — Ви не знаєте, що з Вадимом? Він вам не дзвонив? Бо мені вже місяць нічого не пише і грошей не перераховує. Нам з дітьми зовсім важко стало.

Я стояла біля дзеркала у передпокої й хапливо поправляла комір сукні. У кімнаті бігали діти, менший постійно шукав свій черевик,…

K Nataliya

П’ятнадцять років спільного життя завершилися в один день, залишивши після себе порожнечу і безліч запитань без відповідей. Максим зібрав свої речі швидко, сказав, що більше не може продовжувати жити в обмані і вдавати, що все гаразд.

Алла сиділа на стільці біля вікна і дивилася на дорогу, покриту мокрим асфальтом. За вікном ішов дощ, і краплі падали…

K Nataliya

– Так, тату. Знову порівняння з його матір’ю, звинувачення в тому, що я прийшла на все готове. Постійно каже, що я мушу їй завдячувати і йому догоджати. І що я можу йти, якщо мені щось не подобається. Ось я й пішла.

Липневе сонце заливало асфальт гарячим світлом уже о сьомій ранку. Оксана йшла швидким кроком, періодично поправляючи лямку сумки, яка сповзала…

K Nataliya

– Таню, це справді ти? – тихо запитав Сергій, і в його голосі чулося явне хвилювання. – Я стільки років думав про тебе, але не наважувався шукати.

Вечірнє сонце сідало за пагорб, і тінь від старої груші лягала прямо на ґанок. У хаті ставало тихо. На подвір’ї…

K Nataliya

— І чого вона хоче від тебе тепер? Надія ж сама роками казала Денису, що ти йому ніхто. Пам’ятаєш, як вона відповідала на твої дзвінки, коли ти просив про зустріч?

Останніми тижнями наш дім утратив той затишок, до якого я так звикла за останні роки. Все почалося з того вечора,…

K Nataliya

– Його мати, Ніна, вже по всьому селу торочить, що ти повернулася синові голову дурити. Каже, розлучена, з дитиною, нащо вона нашому Богдану. А він у них один.

Оксана поклала важку сумку на лаву біля дверей, син Назарко одразу побіг до вікна, де на підвіконні лежали висохлі мухи…

K Nataliya