— А що, ви з Толею посварилися? — Поцікавилася в Аліси допитлива сусідка.
— Антоніно Львівно, з чого ви взяли? — Мило посміхнулася дівчина, подумки заштовхуючи стареньку в її квартиру. — У нас все чудово, вже задумуємося над тим, щоб подати заяву.
— Так? — Єхидно запитала сусідка. — Дивно. Коли у мене з моїм Миколою було все добре, він не з’їжджав із квартири разом із усіма своїми речами.
— Напевно, ви неправильно все зрозуміли. Він, мабуть, розбирав комору, там багато всілякого мотлоху.
— Ну звичайно, — зловтішалася Антоніна, — сміття ж завжди вивозять у валізах. І складають в машину. Як же я одразу не здогадалася.
— Вам, Антоніно Львівно, лише б насміхатися, — смикнула плечем Аліса, піднімаючись сходами. Вона вирішила не звертати уваги на слова старенької, яка страждає від нестачі уваги. — До побачення.
— Ну біжи, дівчинко, біжи, та от тільки все одно пізно, — прокричала дівчині услід сусідка. — Твій Толя поїхав не на таксі, за ним приїхала розкішна блондинка. Скажу прямо, ти програєш їй у всьому.
Аліса пропустила слова Антоніни повз вуха. Мало що спаде на думку самотній літній жінці? Може, вона передивилася серіалів і тепер плутає реальність із вигаданим сюжетом? Адже Толя не такий… Він би так її не кинув!?
Квартира зустріла дівчину абсолютною тишею. Правда вже через секунду Алісі під ноги кинулася біла пухнаста кішечка, яка голосно нявкаючи, скаржилася на голод.
— Намистинко, — підняла улюбленицю на руки дівчина, — ти голодна? Ніхто тебе не нагодував? Не плач, ми обов’язково вилаємо безвідповідального Толю!
Аліса занервувала. Як би хлопця не дратувала кішка, він ніколи не забував залишити їй корм, іноді насипаючи навіть більше, ніж треба. Толя дуже добре знав, що голодна Намистинка ходитиме за ним по п’ятах і дуже голосно кричатиме доти, доки її не погодують. А ще тваринка була дуже злопам’ятною, могла залишити неприємний сюрприз в капцях чи добряче подряпати.
Отже, поки Намистинка апетитно хрумтіла кормом, Аліса пішла перевіряти шафу на наявність речей хлопця і побачила лише порожні полиці. Сусідка мала рацію.
Коротко просигналив телефон. Смс від абонента «Коханий».
«Ти мені набридла. Між нами все скінчено».
— А сказати в обличчя слабо? — Прошепотіла Аліса, знесилено опускаючись на диван. Намистинка з розбігу стрибнула їй на коліна і почала тулитися до дівчини.
Аліса гірко посміхнулася і притисла пухнасту подружку до себе. Дивно, що кішка, яка раніше не любила подібні прояви ніжності, покірно сиділа в її обіймах. Мабуть розуміла, що господині зараз ой як погано.
Рік по тому. Несподівано пролунав дзвінок. На годиннику була дев’ята година вечора тому виховані люди п’ять разів подумають, перш ніж турбувати інших.
Зважаючи на все, той, хто дзвонив до цієї категорії, не відносився. Дзвінки не припинялися. Розлючена дівчина все ж таки зважилася відповісти.
– Алло.
— Алісо, привіт! Давно не бачились.
Цей голос був добре знайомий дівчині. Толя. Чоловік, якого вона щиро кохала, і який так безсердечно її кинув.
— Чого тобі від мене треба? — Сухо поцікавилася дівчина, не видаючи свого хвилювання. Рік! Минув цілий рік! Вона вже встигла заспокоїтись і забути…
— Знаєш, я тут подумав… Я вчинив дуже некрасиво. Я себе не виправдовую, але у мене були дуже серйозні неприємності, і я просто не хотів тебе в них вплутувати. — Театральна пауза. – І я ні на мить не припиняв тебе кохати. Наразі все налагодилося, і я дуже хочу повернути все назад.
— Ти певен, що я й досі одна? — Аліса тягла час. Вона чудово знала, що жодних проблем у хлопця не було. Що він просто вирішив змінити подружку на більш багату і красиву.
— Впевнений. Ти теж мене любиш.
— Яка зарозумілість, — глузливо простягла дівчина і хотіла вже кинути слухавку, як їй на думку спала дуже цікава ідея. — А знаєш, ми можемо розпочати все спочатку. От тільки із самого початку. Ресторани, квіти подарунки… Я хочу бути певна, що для тебе це серйозно! А якщо все буде добре, то за місяць з’їдемося. Згоден?
— Звичайно! Ти не пошкодуєш!
Анатолій намагався бути ідеальним. Він витрачав не малі гроші, щоб повернути все на свої місця. Скриплячи зубами, він терпів походи до театру, на виставки сучасних художників, прогулянки парками. І ось, нарешті, місяць добігав кінця.
Сьогодні має бути їхнє останнє побачення перед спільним проживанням. Чоловік дуже чекав цього дня, бо йому аж надто не подобалось самому готувати і прибирати в будинку. Аліса потрібна була йому як тимчасовий варіант, поки він не знайде когось краще.
Аліса запізнювалася вже на півгодини. Анатолій сердився, намагався до неї додзвонитися, але все марно. Зрештою, на телефон надійшло повідомлення від Аліси.
«Ти мене розчарував. Ти вже не такий, як був раніше. Прощавай».
Анатолій від злості жбурнув телефон на землю. Букет квітів, на який він витратив третину своєї зарплати, полетів у смітник.
— Та як вона посміла мене кинути?
А Аліса тим часом спостерігала за ним з посмішкою, сховавшись за деревом. Недарма люди кажуть, що помста — це страва, яку треба подавати холодною.
Фото ілюстративне.
