Поліна була таємно закохана в Андрія вже цілий рік, відтоді, як перейшла в цю школу. Він навчався в паралельному класі. Поліну батьки виховували занадто строго і вона була досить замкнутою і нерішучою.
Про її зітхання за Андрієм ніхто б і не дізнався, якщо б вона вже в кінці десятого класу не довірилася своїй сусідці по парті, Олі.
Оля була досить солідною дівчиною, з довгою товстою косою і розкішною на всі боки фігурою. Андрій їй теж подобався, але він на неї навіть дивитися не хотів. Ось вона зі злості якось і сказала йому:
— Іди до своїх недалеких прихильниць, як Поліна, вона заради тебе і душу продасть.
Ось Андрій і придивився до Поліни. А дівчинка ж нічого! І розумна, і досить симпатична.
— А що, Дімко, треба дівчину заспокоїти, приголубити, — говорив він своєму найкращому другові, Дімі.
Діма не схвалював такого ставлення свого друга до дівчат, але ті іноді так поводилися, щоб сподобатися Андрію, що отримували те, чого і були гідні. Але Поліна… Він теж ніколи раніше не звертав уваги на цю непомітну дівчину. А вчора побачив її в коридорі школи і задивився. Щось було в ній таке, що не давало йому відвести погляд.
— Не треба гратись з нею, Андрюха, хороша ж дівчина.
— Та і я про те ж. А раптом я теж закохаюся? І будемо ми щасливою парою.
Діма нічого проти цього заперечити не зміг, лише недовірливо похитав головою. І важко зітхнув: дуже вже йому сподобалася ця тиха дівчинка.
Поліна була у нестямі від щастя — Андрій запросив її в кіно! Ось просто так підійшов і раптом:
— А ходімо в кіно?
З того дня вони зустрічалися щовечора, гуляли, разом готувалися до іспитів. І не могли натішитись одне одним!
Поліна розцвіла і повеселішала.
— Як у тебе з Поліною? — обережно поцікавився Діма у Андрія, — ти, дійсно, закохався?
— Нє, вона, звичайно, класна, але мені ж вступати потрібно, он у Олі дядько в юридичному, обіцяла допомогти. Полінка мені тільки заважати буде. А поки чому б і не розважитися?
Діма міцно стиснув зуби і промовчав.
Пролунав останній дзвоник, почалися іспити, і Андрію стало не до Поліни. Вона ж не могла повірити, що більше йому не потрібна і сильно переживала.
Випускний вийшов веселий, хлопці приготували для батьків чудовий концерт, потім всі разом сіли за столи, жартували, співали, пили.
Андрій з Дімою вийшли у двір школи, і тут до них підійшла Поліна. Вона схудла за останній час і в легкій блакитній сукні здавалася невагомою феєю.
— Андрію, мені потрібно тобі щось сказати. Важливе.
— Говори своє важливе, у мене від друга немає секретів.— Андрій криво посміхнувся.
Поліна подивилася на Діму, хвилину вагалася і різко повернулася до Андрія:
— У мене буде дитина.
— Що ти таке кажеш?! – посміхнувся він, — ще скажи — моя! Зроби, сама знаєш що, проблем не бачу.
Поліна кілька секунд дивилася на Андрія широко відкритими очима і побігла геть. Раптом позаду пролунав зойк і глухий звук, вона обернулася: Діма потирав руку, а Андрій сидів на землі, потираючи ніс…
Через п’ятнадцять років, в один із сонячних літніх днів Поліна вийшла з перукарні і зупинилася на ґанку. Настрій був чудовий. Тут повз пройшов чоловік, що здався їй дуже знайомим.
— Андрію?! — Поліна підбігла до нього, радісно посміхаючись, — Як життя? Стільки років пройшло! Одружився? Діти є?
Андрій здивовано розглядав красиву елегантну жінку і ніяк не впізнавав в ній дівчинку-Полінку.
— Привіт! Одружився, і не раз. А ось дітей і немає. Не дав Бог, — Андрій сумно посміхнувся і раптом запитав тремтячим голосом: — Слухай, а ти тоді, ну, нашу дитину зберегла?
— Нашу? Звісно, син же не винен, що його батько безтолковим виявився.
— Ой, не повчай! — скривився Андрій і з викликом додав: — Я хочу побачити свого сина! І навіть не думай забороняти, я його все одно знайду і тоді сам все йому розповім!
— Та будь ласка, — засміялася Поліна, — я ніколи і не приховувала від нього, хто його справжній батько. Адже ми тебе часто згадуємо, — Поліна побачила, як зрадів цим словам Андрій і додала: — З вдячністю! За те, що ти тоді відмовився від мене і дитини! Адже, якби ти цього не зробив і одружився зі мною, я б стала дуже нещасливою жінкою, з таким чоловіком, як ти! І не зустріла б свою справжню любов, а у мого сина не було б такого чудового батька, нехай і не рідного.
Тут Поліна комусь радісно замахала рукою і втекла, а Андрій побачив, як з машини, що під’їхала вийшов і зловив її в свої обійми широкоплечий чоловік, в якому він впізнав свого колишнього друга.
Фото ілюстративне.
