fbpx

Ангеліна зателефонувала синові, він обіцяв приїхати. Сусідки приходили щодня, готували їжу, розважали розповідями. Лише за два тижні зателефонував

Ангеліна жила одна у двокімнатній квартирі, де була колись щаслива. Але чоловіка не стало, а син, коли ще батько жив, одружився і оселився окремо.

Втрату чоловіка Ангеліна переживала важко та довго. Спочатку, здавалося, що не зможе жити без чоловіка, але потім якось упокорилася з відходом, притерпілася.

Спочатку син приїжджав у вихідні, але потім сталося це.

Невістка не шкодувала свекруху. Втім, нелюбов у них була взаємна. Ангеліна не хотіла бруднити її ім’ям навіть свої думки, тому називала невістку «вона». Мати відмовляла сина одружитися з нею, але ж він не послухався. Ангеліна не розуміла, що син знайшов у цій жінці. Копна спаленого від постійного перефарбовування волосся, всі кольори веселки на обличчі, одяг, що обтягує, і зухвалий характер. До свекрухи вона приїжджала рідко, і Ангеліна була лише рада. А цього разу приперлася. Принесла пакет шкідливої ​​їжі, яку Ангеліна вже давно не їсть. За чаєм невістка запропонувала:

– Ангеліно Леонідівно, давайте вашу квартиру розмінюємо на дві однокімнатні. В одній ви житимете, а іншу здаватимемо.

Ангеліна аж поперхнулася чаєм:

– Нізащо! А ти чого мовчиш? – Звернулася вона до сина. – Твою рідну квартиру хочуть розорити, а ти мовчиш.
Але син мовчав. Так мовчки, навіть не попрощавшись, вони пішли. Ще б пак, син, мабуть, уже шкодує, що одружився з нею. Але вони вже десять років живуть, двоє дітей. Куди тепер подітися.

З того часу син не приїжджає, дзвонить зрідка. Найчастіше Ангеліна сама йому дзвонить, але син завжди відповідає: “Мамо, я на роботі, або за кермом, або зайнятий”.

Щоб не засмучуватися, завела Ангеліна суворий розпорядок дня. Вранці зарядка, сніданок, прибирання квартири, рукоділля, прогулянка, обід, читання книг, а після вечері «похід». Так вона називала вечірні прогулянки, коли проходила містом до п’яти кілометрів. Крім цього, театри, музеї та кіно. Сумувати собі Ангеліна не давала.

Щоразу, коли Ангеліна виходила, біля під’їзду вона віталася з пенсіонерками, які сиділи на лавці. І чула в спину: «О, пішла знову. Не сидиться їй, королеві. Не подружка нам».

«Ось яка я королева? Звичайна вчителька початкових класів на пенсії, – думала сама Ангеліна. – А вони кумоньки, які тільки й сидять на лавці та обговорюють сусідів. Ну, не люблю я товариство пенсіонерів. І нічого з цим не вдієш».

Якось увечері йшла з прогулянки, біля під’їзду перечепилася і впала. Ногу сильно потягнула, «кумоньки» викликали швидку. Одна з них, Марія Степанівна, поїхала з Ангеліною. Наклали гіпс та відправили додому. Ангеліна зателефонувала синові, він обіцяв приїхати. Сусідки приходили щодня, готували їжу, розважали розповідями. Ангеліна вчила їх робити вироби.

Лише за два тижні зателефонував син. У цей час Ангеліна вчила тепер уже подружок мистецтва орігамі.

– Вибачте, син дзвонить.

– Мамо, як ти? Ми вирішили перевезти тебе до себе, а твою квартиру здати.

– Ні, – коротко відповіла Ангеліна. – Вибач, сину, мені ніколи, і я працюю, і я за кермом – все відразу.

Ангеліна відключила телефон і продовжила урок:

– Згортаємо листок по діагоналі. Машо, по діагоналі це з кута на кут. Ти у школі вчилася?

– Ага, вчилася. Закінчила три класи та четвертий коридор сорок п’ять років тому.

Усі сміялися.

Подружкам було весело.

А син завжди зайнятий.

Slinkina Olena.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page