fbpx

Антон вже готувався до демобілізації, коли Мар’яна, повідомила, що закохалася, що хотіла б його познайомити зі своїм хлопцем Олегом, щоб вони подружилися, почути його думку, послухати поради. Антон відповів, що у цій справі він не порадник, тим більше, познайомитися, потоваришувати з ним не вийде, так як підписує контракт на подальшу службу. Про контракт хлопець просто вигадав в останню хвилину, настільки був вражений звісткою, але згодом таки вирішив підписати

Її життя до 25 років складалося щасливо, а потім, ніби хтось наврочив. Єдина донька заможних батьків, найкраща учениця школи, успішна студентка, перспективна працівниця юридичної фірми, бажана наречена, щаслива дружина! Якби не ця поїздка з друзями на природу, яка закінчилася так нещасливо для її чоловіка.

А як вони мріяли з ним насолодитися життям сповна, а потім подумати про дитину, яка буде продовженням їхнього щастя, яка стане спадкоємницею нажитого ними майна. Та не склалося, як гадалося.

Своє 25-річчя Ірина не святкувала, просто зібралася рідня, прийшли найближчі друзі, випили кави, згадали її Дениса та й розійшлися кожен до своїх сімей, залишивши її на самоті зі своїми спогадами й роздумами, як жити далі.

Батьки наполягали, щоб поверталася додому, до рідної хати, а не сиділа в чотирьох стінах їхньої з Денисом квартири й доводила себе до відчаю.

Та Ірина не хотіла й слухати: вона – сильна жінка, справиться зі своїм хвилюванням і надалі ходитиме на роботу, просто весь свій час віддаватиме справі.

У її кабінет несміливо ввійшов з вигляду 40-лрічний чоловік із ледь посивілими скронями на чорному волоссі. І полилася невесела сповідь із його ще молодого життя.

Антон зі шкільної парти був закоханий в Мар’яну, та вона ставилася до нього, як до друга, навіть коли стали випускниками, коли навчалися в одному коледжі та разом добиралися після пар додому, коли йшов до війська.

– Антончику, я тебе дуже люблю, як найкращого, найвірнішого друга, я так скучатиму за тобою, але я тебе не кохаю, – сказала дівчина.

– В тебе хтось появився?

– Ні, нема в мене нікого. Я ж від тебе нічого не приховую. Коли закохаюся, ти перший про це дізнаєшся. Тож телефонуй, пиши, завжди рада буду з тобою поспілкуватися.

Та Антон жив надією, що колись вони таки будуть разом. Якби він знав, що коли таке випаде на їхню долю, то щастя це не принесе нікому.

Антон вже готувався до демобілізації, коли Мар’яна, повідомила, що закохалася, що хотіла б його познайомити зі своїм хлопцем Олегом, щоб вони подружилися, почути його думку, послухати поради.

Антон відповів, що у цій справі він не порадник, тим більше, познайомитися, потоваришувати з ним не вийде, так як підписує контракт на подальшу службу в армії.

Про контракт хлопець просто видумав в останню хвилину, настільки був вражений звісткою, але згодом таки вирішив підписати.

Мар’яна була на сьомому небі від щастя. Як і більшість дівчат, вона мріяла про сім’ю, дітей, та Олег не спішив одружуватися.

Антон був у курсі всіх етапів їхніх стосунків – від букетно-шоколадного до перших сварок і примирень. Він підтримував, розраджував, доки не почув про остаточний розрив між парою.

Якраз закінчувався його контракт, продовжувати Антон не став, бо спішив до Мар’яни. У серці хлопця знову ожила надія на взаємні почуття дівчини. Зустрілися, вона поплакала в нього на плечі і призналася, що при надії, тож спробує повернути Олега, адже в дитини повинен бути тато. Та Олег, дізнавшись, що вона зустрічалася з Антоном, мав привід звинуватити її в невірності.

Спробував і Антон примирити пару, хоч і давно розкусив цього казанову, але даремно.

Мар’яна, замість вдячності, почала злитися вже на Антона, через якого нібито в неї не склалося з Олегом.

Хлопець добре її розумів і не ображався. Він мав намір запропонувати дівчині руку й серце, але остерігався її реакції. І все ж на дев’ятому місяці Мар’яниної вагітності відважився нагадати дівчині про свої почуття, про те, що любитиме її дитину, як рідну.

Мар’яна поставила умову: оселитися в бабусиній хаті в селі, тому що її батьки вперто намагалися змусити заможного Олега якщо не одружитися з донькою, то визнати батьківство й платити аліменти. Мар’яна не хотіла ніякого суду. Її сліпа любов до хлопця не бажала завдавати йому якихось неприємностей.

Антон відчував себе щасливим чоловіком, хоч знав, що Мар’яна не любить його. Він надіявся, що його любові вистачить на двох, що вона не зможе з часом не оцінити його вірність і жертовність, його доброту і працелюбність.

За роки служби його руки заскучали за чоловічою роботою, тож він зразу взявся щось ремонтувати, добудовувати й переплановувати в ще добротній сільській хаті і на подвір’ї.

Коли народився хлопчик, Антон ставився до нього, як до рідного сина, а в селі й не здогадувалися, що в дитини є справжній батько, який від нього відмовився ще до народження.

Життя потекло своїм руслом. У подружжя через декілька років народилися донечки-близнятка. А ще через декілька років стосунки між Антоном і Мар’яною вкрай зіпсувалися.

Дружина прямо заявила, що більше не любить його. «А ти хоч колись мене любила?», – запитав чоловік, хоч боявся почути відповідь, яка б ще більше роз’ятрила його душевну рану.

Коли не стало бабусі, Мар’яна з дівчатками перебрались у її кімнату, хоч там їм було затісно, а син Вітя забажав бути поближче до тата. Дружині це не сподобалось, постійно нарікала, що нема кому тепер сестричок глядіти. Антон зрозумів натяк дружини й перебрався жити до літньої кухні. Проте Вітя й надалі так тягнувся до Антона, що дружина врешті змирилася.

Через деякий час Антон зрозумів мотиви поведінки дружини. Виявилось, що вона бачилася з колишнім, показувала йому фото сина, і в неї, очевидно, з новою силою прокинулися приспані  почуття до Олега.

А він також за цей час устиг і одружитися, і розлучитися через те, що його дружина не могла народжувати дітей. А тут син, та ще й такий на нього схожий, русявий, високочолий, сіроокий, як і він, любить грати на гітарі, і ця жінка, що його так любить і все йому прощає.

Антон бачив, що йде до розлучення, боліло серце за дітьми, особливо тривожило, як це переживе Вітя, який вважає батьком його, а тут з’явиться інший, який не хотів його визнавати до народження, не подбав про їхнє житло, а зараз хоче на все готове.

Та навіть якби Вітя виявив бажання жити з ним, з батьком, який його виховав, чи принаймні приїжджати до нього час від часу, то це нереально здійснити, так як у нього нема власного житла, з його батьками проживає ще не одружена сестра.

Зараз йому потрібно починати все з нуля, шукати в місті роботу, винаймати квартиру, а за які кошти, якщо він все до копійки вклав у їхню з Мар’яною хату.

До адвокатів Антон прийшов з єдиною метою: проконсультуватися про своє право бачитися після розлучення з доньками та сином, який фактично не є йому рідним.

Жодних майнових претензій у чоловіка не було. Цивільний суд розбереться у всіх нюансах по справедливості, а морального суду в установах не існує – він у кожній людині є або відсутній.

В Ірининій практиці ще не було такого клієнта з благородною душею і жертовністю. Він чимось нагадував її Дениса і викликав особливе ставлення та бажання допомогти.

Фото: Олександри К.

You cannot copy content of this page