Не знаю, як вискочила тоді з кафе і побігла геть, в вухах звучало те «доню» і не знаю, що мені було прикріше – що я таки знайшла батька чи те, що тепер назавжди втрачу Антона?
Мої батьки давно розійшлися, мені тоді було десь десять років. мама була проти того аби батько був присутнім у моєму житті, вона вважала, що зрадник завжди зрадить, тому той справно платив аліменти і все.
Коли мені виповнилося вісімнадцять років, то він знайшов мене.
– Ти вже доросла і маєш зрозуміти, що так вести себе, як твоя мама неприпустимо. Я тепер не знаю тебе, ти упереджено до мене ставишся і так і буде далі. Я вже маю іншу родину і в ній тебе не хочуть приймати, тому я оплачу твоє навчання і це найбільше, що я можу для тебе зробити.
Я була вдячна і за це, адже в мами грошей на навчання не було. Вона все молодилася, то по салонах гроші витрачала, то замовляла розклади та обереги. Я втомилася жити в такій атмосфері і була рада, що батько дає мені шанс в житті, хай він і відкупляється, але мені це потрібно більше, ніж його батьківське мудре слово.
І скажу вам, що до своїх тридцяти п’яти я міцно стала на ноги. Не знаю, хто там може сам на квартиру заробити, але не я. Я можу сама орендувати квартиру і ще й відкласти непогано, але на щось своє мені не вистачає, а залазити в позики я не хочу. Мама моя й досі шукає своє щастя, тому мені справді нема на кого покластися.
А ще мені трохи було й незручно перед батьком, бо та професія, яку я тоді вибрала, вона мене не годувала.
Уявляла, як він такий щасливий, що дав доньці старт в житті, а вона тепер менеджер з реклами, а не відома письменниця. Тому, коли бачила такого чоловіка, який віддалено походив на батька, то вся паленіла.
З Антоном ми познайомилися по роботі, він був від мене молодшим на три роки і я не думала, що у нас все так закрутиться. Але ось я вже при надії, Антон мене кличе знайомити зі своїми батьками і я розумію, що це мого батька він кличе татом.
І що я мала робити? Звичайно, що втекти і просто подумати про все зі спокійною головою.
Антон до мене телефонував та приходив під під’їзд, але я не відкривала і не брала слухавку. Чому так сталося зі мною? Я ж просто хочу бути щасливою і мати родину.
Вже був вечір і я вийшла на балкон подихати нічною прохолодою, як побачила на асфальті напис, який перевернув моє життя. Я плакала і сміялася, набираючи коханого:
– Це правда? Точно?
– Так, я не твій брат, він мій вітчим, але я кличу його татом, бо він багато для мене зробив.
Так, під моїми вікнами вогниками було написано: «Я не твій брат!» і я відкрила двері Антону, коли той прибув за кілька хвилин.
Він розповідав, що батьки зійшлися давно, але мати його була проти того, щоб вітчим приводив до нас свою доньку, тобто мене. Вона вважала, що він платить аліменти і на цьому має бути кінець.
– Можливо у твоєї дружини хтось є, а ти будеш причиною для непорозумінь і доньці твоїй так само більше треба матері, ніж батька. А з часом дітям взагалі нікого не треба.
Це ж треба як доля повернула цій жінці, яку я маю назвати свекрухою і мамою, відповідь дитини, яку вона колись позбавила шансу мати батька і нормальну родину. Та й своїй мамі я теж маю за це подякувати.
Думаю, що якби вони не думали лише про себе, то такого б і не сталося, правду ж я кажу чи не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота