Мені було непросто звикнути до думки, що мій брат Сергій одружився з моєю найкращою подругою, Анею. Вони були разом вже понад десять років, і, здавалося, все у них було чудово. Вони завжди виглядали як пара, яку всі могли би ставити в приклад. А двоє їхніх синів тільки зміцнили їхній шлюб, додавши до їхнього життя ще більше радості.
Однак останнім часом Аня почала мені скаржитися на Сергія. Спочатку це були дрібниці: то він не допоміг з дітьми, то не встиг щось купити в магазині. Я звикла до таких розмов — подруги часто діляться буденними проблемами. Я слухала її, кивала головою, намагалася підтримати, хоча в глибині душі завжди було дивно чути це. Адже йшлося про мого брата. Ми з Сергієм завжди були близькі, і я знала його як надійну, добру людину. Мені було важко уявити, що він може бути поганим чоловіком.
Та останнім часом Аня почала говорити дещо інше. Вона вже не просто жалілася на Сергія, а відкрито розповідала, як навмисно “виховує” його. Наприклад, вона почала виманювати у нього гроші на неіснуючі покупки або купувала щось непотрібне, щоб покарати його за якусь незначну провину. Вона казала, що таким чином показує йому, як важливо більше уваги приділяти їй та дітям.
“Знаєш, я спеціально купила ту дорогу сумку, — зізналася вона мені одного дня, — тільки щоб Сергій подумав, що я витрачаю наші гроші даремно. Так він почне більше думати перед тим, як проігнорувати мої прохання.”
Я була вражена. Це вже було не схоже на прості побутові суперечки. Мені здавалося, що Аня переходить межу. Але що я могла сказати? Вона — моя подруга, і я не хотіла її засмучувати, але Сергій — мій брат, і він навіть не здогадувався про всі ці “ігри”.
І ось у мене почала з’являтися здогадка: чи не намагається Аня мене використовувати? Її розповіді ставали дедалі дивнішими, ніби вона натякала, що хоче, щоб я щось зробила. Можливо, вона хоче, щоб я розповіла Сергію про її хитрощі? Щоб у разі розлучення я стала винною в тому, що їхній шлюб розвалився?
Коли це були лише скарги, я могла спокійно кивати й забути про розмову, але тепер це було занадто. Мені важко було зрозуміти, що робити далі. Я не могла розповісти Сергію про все це — це виглядало б як зрада подруги. Але й мовчати теж не хотілося, знаючи, що Аня використовує його.
Я спробувала з нею поговорити на цю тему. “Аню, — почала я, — тобі не здається, що це якось… нечесно щодо Сергія? Він же довіряє тобі, а ти…”
Вона перебила мене: “Ти не розумієш. Він мене просто не чує. Я змушена діяти так, щоб він усвідомив, що не можна нехтувати моїми потребами. Це не я винна — це він змушує мене поводитися так.”
Її слова засіли в моїй голові. Невже вона справді вважає, що вчиняє правильно? Чи, можливо, вона просто шукає виправдання для свого вчинку? З кожним разом мені здавалося, що вона хоче, щоб я стала тією, хто розкаже все Сергію, щоб позбутися цієї напруги, але сама вона не може наважитися на це.
Мене охопили сумніви. Що я повинна зробити? Якщо я розповім Сергію, це може призвести до розриву їхніх стосунків. Але якщо не скажу нічого, то буду мовчки спостерігати, як моя подруга маніпулює моїм братом. Може, їм просто потрібно більше говорити одне з одним, без усіх цих хитрощів? Але чи зможу я стояти осторонь, коли бачу, що ситуація тільки погіршується?
Одного вечора, сидячи вдома, я роздумувала над цим. Можливо, Аня вже давно незадоволена своїм шлюбом, але не має сміливості визнати це. Вона хоче, щоб все завершилося без її участі, щоб відповідальність за рішення взяв хтось інший. Може, вона намагається підвести мене до того, щоб я була тією, хто все зруйнує.
Наступного дня я зустрілася з нею на каві. Ми сиділи в маленькому кафе, і я все ще не знала, як почати розмову. Але щось у її поведінці того дня змінилося — вона більше не скаржилася. Вона говорила про дітей, про роботу, але жодного слова про Сергія. Я не могла не запитати: “Аню, а що з вами з Сергієм? Ти ж раніше завжди про нього говорила…”
Вона трохи зам’ялася, але відповіла: “Ми поки що намагаємося налагодити стосунки. Ти була права, нам потрібно більше говорити.”
Я зітхнула з полегшенням, але всередині мене ще залишилися сумніви. Чи дійсно вона взяла себе в руки, чи це лише чергова пауза перед новими маніпуляціями? Можливо, вона зрозуміла, що зайшла надто далеко, а може, просто чекає наступної нагоди.
Тепер я вирішила тримати дистанцію. Якщо вона справді вирішить розлучитися, це має бути її рішення. Але я не дозволю, щоб мене використали у цьому.