Надворі панував крижаний холод. Олеся бігла, не розбираючи дороги, у розкішній вечірній сукні, розірваній на спині, її плечі здригалися від беззвучного плачу. Вона міцно притискала до себе тремтяче, мале кошеня.
— Яка ж я сліпа… Яка ж ницість… — ледь чутно шепотіла дівчина крізь сльози.
Учениця випускного класу, Олеся, готувалася до свята — дня народження свого однокласника Марка. З першого дня навчання, коли вчителька посадила їх за одну парту після урочистої лінійки, вона була таємно закохана в цього блакитноокого хлопця.
Щоправда, Марко був об’єктом зітхань майже всіх дівчат у класі, і вони з неприхованою заздрістю дивилися на Олесю, якій випала честь сидіти поруч із найвродливішим юнаком школи. Спочатку Олеся навіть не наважувалася підвести на нього погляд, а він, здавалося, зовсім не помічав її. На перервах дівчата збиралися, обговорюючи все на світі, а хлопці трималися окремо.
Високий, спортивний Марко з привабливим, рішучим обличчям походив із поважної, заможної родини. Він встигав у всьому: займався гімнастикою, відвідував секцію плавання та брав уроки гри на фортепіано.
Він нерозлучно товаришував з Назаром та Романом. Вони завжди були втрьох і увагою дівчат себе не обтяжували. Марко став першим палким почуттям Олесі — тим нестерпним і сильним, від якого ночами не спиться, то смієшся, то плачеш, а дівоче серце то завмирає, то шалено калатає від однієї згадки його імені.
У шостому класі до них прийшов новий учень. Худорлявий, незграбний, непомітний хлопчина на ім’я Артем носив окуляри й сутулився. Він не був силачем і не займався спортом, як більшість підлітків, зате був надзвичайно ерудований і начитаний. Артем був відмінником, що викликало неприховане роздратування в решти хлопців. Вони глузливо прозвали його «заучкою», і він завжди сидів за партою сам.
Новенький одразу звернув увагу на Олесю. На уроках і перервах він дивився на неї, не відводячи погляду, і щоразу, коли їхні очі зустрічалися, його обличчя заливалося густим рум’янцем. Це не сховалося від пильних поглядів однокласників, і Артем став новою мішенню для їхніх дотепів.
Зрештою, Олесі набридли ці глузування. Їй не був потрібен цей непоказний, незграбний хлопець; вона мріяла лише про красеня Марка, який здавався їй таким винятковим і неперевершеним.
Одного разу після уроків вона підійшла до Артема:
— Артеме, годі на мене так дивитися. Хіба ти не бачиш, що з нас сміються? Ти мені зовсім нецікавий. Не сподівайся, ми ніколи не будемо друзями.
— Гаразд, — опустивши голову, ледве промовив закоханий хлопчина.
Олеся та Марко переходили з класу в клас, роки летіли. Незабаром випускні іспити, і шкільне життя залишиться позаду. Життя розкидає колишніх однокласників. Як вона житиме без Марка, який стільки років навіть не здогадувався, скільки ночей вона не спала, страждаючи від нерозділеного кохання? Дізнавшись, що Марко планує вступати до Політехнічного інституту, Олеся записалася на підготовчі курси туди ж і сумлінно їх відвідувала.
Вони, як і раніше, сиділи поруч. Іноді могли перекинутися кількома словами про домашнє завдання, позичити ручку чи зошит, але не більше. Справжньої дружби між ними не було.
І ось настав момент: Марко запросив її на свій день народження. Настала субота. Олеся не спала всю ніч на бігудях, і результатом її зусиль стали чудові локони. Потім вона довго вибирала вбрання, але сьогодні всі сукні здавалися їй якимись недоречними.
Тоді, потай від мами, яка цього дня чергувала на «швидкій», вона вирішила одягнути пошите на замовлення розкішне плаття, приготоване до випускного вечора. Вона була впевнена: сьогодні вона всіх вразить. Марко неодмінно виділить її з-поміж інших і почне красиво залицятися — по-справжньому, як у кіно. Нарешті вони будуть разом.
У квартирі іменинника панували галас та веселощі. Зібралася добра половина їхнього чималого класу.
— Ого, ви маєте неперевершений вигляд, мадам! — театрально вклонився Марко, граючи на публіку.
Батьки іменинника, накривши стіл, поїхали на дачу, щоб дати молоді змогу вільно відсвяткувати. Хлопці та дівчата сиділи за багатим святковим столом, почуваючись майже дорослими, — з гарним настроєм та гучними тостами.
Жартували, сміялися, танцювали. На превелике розчарування Олесі, Марко після свого жартівливого вітання більше не звертав на неї уваги, хоча вона була найошатнішою серед усіх.
На загальний подив, серед гостей був і Артем. Марко запросив цього «заучку» на прохання своїх батьків — його батько був начальником батька Артема. Артем уже хотів запросити Олесю на танець, але та, помітивши його намір, миттю вийшла до дзеркала у передпокої. Вона не бажала з ним танцювати, сподіваючись, що її запросить Марко.
Хлопці, прагнучи виглядати солідніше, вийшли на сходовий майданчик подиміти. Олеся стояла в коридорі, де звуки тихої повільної мелодії ледве доносилися.
Артем, сповнений рішучості станцювати з нею хоча б один танець, теж вийшов і терпляче чекав. Повільно поправляючи волосся, Олеся раптом почула жалібний, тоненький крик, що долинав з-за вхідних дверей. Крихітний зойк обірвався і одразу ж повторився з новою, відчайдушною силою. Вона миттю відчинила двері.
На сходовому майданчику стояли іменинник із друзями Назаром і Романом. Пахло димом і паленою шерстю. Марко, демонстративно відставивши ногу і гидливо скривившись, тримав за шкірку над прольотом третього поверху маленьке смугасте кошеня з обпаленими вусами. Переляканий малюк викручувався всім своїм худеньким, слабким тільцем, намагаючись вирватися, і надривно нявчав.
— Ну от, вуса ми йому підрівняли! А тепер, шановні глядачі, окраса нашої програми — політ джмеля! — вигукнув Марко з бридким сміхом.
Те, що сталося далі, Олеся пам’ятала погано. Усередині неї щось обірвалося, і вона нестямно заволала: «Не смій!» Вона підскочила до Марка і зуміла вихопити маленьке, легке, мов пір’їнка, кошеня майже в польоті.
На крик почали виходити гості. Олеся кинулася сходами вниз, але Марко, розпалений азартом, не бажаючи відступати перед публікою, схопив її ззаду. Пролунав тріск розірваної сукні.
— Віддай! Він усе одно нічийний бродяга! — заревів Марко.
У ту ж мить підбіг Артем і з усієї сили, на яку тільки був здатен, посунув Марка вбік. Іменинник одразу переключився на захисника, але його скрутили Назар із Романом і насилу відвели назад у квартиру. Всі гості поспіхом розійшлися, не попрощавшись із господарем свята.
Олеся бігла в нікуди, у розірваній на спині святковій сукні, ридаючи й міцно притискаючи до себе тремтяче кошеня.
— Яка ж я дурепа… Яка ж ницість, — повторювала дівчина.
— Олесю, постривай! Олесю!
Артем біг за дівчиною, тримаючи її пальто. Його окуляри були розбиті, і він постійно спотикався. Олеся посковзнулася на нерозталому снігу і зламала каблук. Артем накинув їй на плечі пальто.
— Простудишся, одягнися, — він спробував забрати кошеня: — Давай я потримаю!
Але вона не віддала його:
— Артеме, що це було?! За що?
Він не відповів, лише міцно обійняв її і гладив по спині, заспокоюючи, як маленьку дитину.
Вранці, повернувшись із чергування, мама мовчки дивилася на доньку, яка спала у своїй кімнаті, поруч із якою, просто на подушці, солодко дрімало маленьке смугасте кошеня. На стільці висіла сукня для випускного балу — невміло зашита і випрана.
Прокинувшись, Олеся все розповіла. За тиждень мав прилетіти з відрядження батько, але йому вони вирішили нічого не казати, знаючи наперед реакцію батька, який обожнював свою єдину доньку.
У понеділок Олеся, зайшовши до класу, підійшла до своєї парти, де вже сидів Марко. Тепер він викликав у неї лише неприховану огиду.
— Терпіти тебе не можу! — голосно промовила вона, після чого пішла в інший ряд і сіла за одну парту з Артемом.
Однокласники схвально зашуміли. Весь клас оголосив Марку бойкот. Навіть Назар із Романом більше не подавали йому руки. Хлопці та дівчата навперебій розпитували про кошеня. Багато хто хотів забрати його собі, але Олеся й чути про це не хотіла.
— Це тепер Рижик — моє сонечко!
Так закінчилося перше, сліпе кохання, і на його місце прийшло нове, справжнє, на все життя, до скромного і надійного хлопця Артема.
На випускний вечір Марко не прийшов, і ніхто про нього навіть не згадав. Не згадували й потім, на щорічних зустрічах випускників, наче його ніколи й не було.
Зате щоразу при зустрічі питали про смугастого кота Рижика — улюбленця і повноправного члена родини Олесі та Артема, який виріс справжнім красенем, з усмішкою роздивлялися його фото.
І хто знає, як склалася б доля наших героїв, якби бездомне смугасте кошеня не пробралося того дня погрітися до теплого під’їзду. Від скількох помилок і розчарувань уберіг своїх господарів Рижик, знає тільки він один.
