У свої 52 роки Ася була самотньою жінкою. Без сім’ї, вона і заміжньою не була жодного разу. Єдина двадцятитрьохрічна донька працювала в іншому місті і відвідувала її рідко. Молодість, знаходила єдине виправдання її рідкісним дзвінкам і приїздам тільки по великих святах.
Подруг у неї було мало, та й ті що залишилися без чоловіків волею долі. Зустрічалися частіше по суботах.
Ближче до осені подзвонила донька і обіцяла приїхати з другом, на радощах Ася побігла ділитися приємною новиною до подруг. Жінок було не зупинити, вони уже бачили як панькаються з онуком Асі, гуляють з ним і вчать всяких веселих штучок.
Донька приїхала з кавалером 20 вересня. Сказати що Ася була здивована, нічого не сказати. Перед нею стояв дорослий чоловік із сивиною на скронях, старший від доньки на 20 років, а може і більше.
Мама знайомся:
– Це Іван. Я тобі казала, ми зустрічаємося.
– Ася, – протягнула руку, – ой, Асія Володимирівна.
– Може, просто Ася? – подарував букет квітів кавалер доньки.
– Все-таки краще Асія Володимирівна.
Подруги дзвонили з ранку. Ася щоб не докучати молодим пішла гуляти з подругами. Та й провітритися, не такого вона очікувала чоловіка поруч з донькою.
– Він же їй в батьки годиться, – обурювалася Валя.
– Ну що ти Валь? Може все налагодиться?!
– Що налагодиться? Вік або різниця між ними?
– А що тут такого, ну вибрала вона старшого і мудрішого від себе чоловіка, це все без батьківське виховання. Ось і тягнеться дівчинка до старших, – говорила подруга Жанна.
Раптом Ася не витримала і дала волю сльозам. Подруги відчули свою вину і почали втішати свою подругу.
– Ну годі, Асю, значить любов чи що там у них буває, а може все ще зміниться, їй же всього 23.
– Їй треба друга свого віку, точно! – осінило Олю, – на Новий рік покличу своїх до себе і вас запрошую, будемо за містом відзначати як в старі добрі часи великими сім’ями. Вона забуде про свого нареченого і зрозуміє що була не права, особливо коли побачить мого Романа, він тепер у мене ого який наречений, – підморгнула Оля.
Ася переживала і ходила сама не своя. Єдиний раз приїхала донька, а вона не рада. Після від’їзду молодих, стало зовсім зле, чи осінь змусила хандрити чи вона щось в житті упустила, недодала своїй доньці.
В один із суботніх вечорів одна з подруг, Оля, якось за всіх вирішила, що пора прикрасити своє життя. Звичайно тут же її подруги присоромили, серед них була і Ася. Тільки Оля не вгамовувалася і вирішила їхати в кінці жовтня на море. Побувати в країні мандаринів, набратися сонячної енергії і повернутися в холодну осінь. Уже правда іншою, щасливою. Як вона сказала:
– Тухніть на своїх місцях, і потім не кажіть, що я вам не пропонувала. А Новий рік я зустрічатиму іншою, щасливою, такою, що відпочила і з новими ідеями.
Як не дивно її умовлянням крім Асі ніхто не піддався, по-перше витратна справа, по-друге думати, де взяти гроші і по-третє, навіщо це треба і вдома добре, та й не хочеться вже нікуди в свої 55.
Ася десь в глибині душі вірила в це, але поступилася Олі. Так дві жінки, на пару яким більше століття, рвонули зі своїх насиджених місць і поїхали на південь.
Насолоджуватися красою природи, гірським повітрям, теплим морем. Саме зараз дозріває хурма, гранати, виноград і перші сонячні мандарини…
Море ще тепле і кришталево чисте, а пляжі порожні… те що треба нашим одиноким жінкам.
– Зараз там великі знижки, сезон завершується, а ми встигаємо з тобою на самий пік зниження цін, – підбадьорювала Оля налякану Асю в аеропорту, – долетимо і не помітиш. У морі купатися – це нехай молоді, нам шкідливо з тобою хизуватися купальничками. Будемо гуляти, зустрічати заходи, сидіти в кафе, і звичайно гуляти по набережній… Щастя воно поруч, – зітхала в передчутті Оля.
Аеропорт тихо зустрічав наших жінок.
У повітрі витав терпкий запах опалого листя, аромат соковитих фруктів, морського бризу і легкої надії.
Жінки орендували гостьовий будинок в 30 хвилинах ходьби від моря. Ася не встигла розкласти свої речі, як Оля потягла її в місцеве кафе.
– Голодна неймовірна, кабана б з’їла!
– Не забагато? Може досить салату на вечір і фруктів.
– Ти, Асю, як хочеш, а мені вже нема чого соромитися, можу собі ні в чому не відмовляти, тим більше в смачній їжі.
Оля їла і нахвалював місцеву кухню.
– Щоб там не говорили, але готова їжа, та ще й приготовлена не мною, смачніша в рази, – сміялась Оля.
Дні проходили швидко, не встигли подивитися всі визначні пам’ятки. Ася була вдячна Олі, що та витягла і вмовила її поїхати з нею. Час і правда пройшло чудово. І вона почувалася зовсім інакше. Десь в глибині душі з’явилася тиха надія.
Уже в літаку, вона поплескала свою подругу в знак подяки.
Олі не треба було пояснювати це жест, за стільки років вона знала Асю як облуплену
31 грудня все було готове і накрито на столі. Дівчата весь день куховарили, варили і накрили до вечора шикарний стіл. Обговорили з усіма час, переодягнувшись чекали гостей.
– Асю, донька приїхала? Я своєму Роману дала завдання, не дивуйся його поведінці.
– Так, приїхала одна, ледве вмовила. Така вперта Аліна буває. Під’їде на таксі.
– От і добре, далі справа за молодими, – підморгнула Оля.
Першим приїхав Роман, подарував букет мамі і пішов відкорковувати випивку. Під’їхала сім’я Валі з онуками, Асина донька. Ще були молоді хлопці, друзі Романа і донька Жанни з подругою. Гостей ставало більше. Настрій піднімався з кожним ковтком випитого новорічного напою. Вечір обіцяв бути довготривалим. Роман прекрасно виконував свою роль.
Варто було тільки Аліні відвернутися, як Рома перекинув на неї келих. Вони вийшли з-за столу, Рома галантно запропонував допомогти в якості вибачення і показати ванну. Оля з Асею тримали кулачки. Новорічна ніч вступила в свої права, пробили куранти, молоді пішли зустрічати новий день Нового року, малеча заснула, а жінки посиділи за столом, побалакали, домовилися на літо разом вчотирьох їхати на море, прибралися і роз’їхалися по домівках.
Вранці Аліна не повернулася. Ася дуже хвилювалася. Подзвонила Олі, на що та відповіла:
– Спить вона, ні не разом, Рома поступився своєю кімнатою. Не переживай, відіспиться, приїде, проводить син. Рома якщо взявся за справу, то всією душею і всім талантом, – посміхнулася Оля.
Серце тихенько затріпотіло, ось вона та сама тиха надія, яка так сильно відчувалася на півдні під теплим сонцем.
Фото ілюстративне.
