fbpx
Історії з життя
Бабуся Михайла говорила, а в мене від здивування аж мову відняло. Дивилась по черзі то на нього, то на неї. Вона й не підозрювала, що зараз відбувається і продовжувала свою розповідь. як ні в чому не бувало

Я нещодавно закінчила університет, навчалася добре, майже всі п’ятірки, тож уже з третього курсу мене запросили на роботу. Працюю і понині віддалено, адже фірма закордонна.

В універі познайомилася з Михайлом. Він був таким же як і я студентом але навчався у паралельній групі. Зустрічались ми пів року і вже задумувались про те, аби разом жити, аж тут лютий, 24-те.

Ми обоє Кияни але власної квартири в якій могли б жити разом немає. Уже 25 лютого зранку авто друзів мчало нас на Захід нашої країни. Михайло усіх нас забрав у будинок знайомих, які були за кордоном і погодились нам в оренду той дім здати.

Будинок був високо в горах. маленгький, усього дві кімнатки, але далеко від усіх тих подій. та й ціна не “кусалась” усього по півтори тисячі з людини.

Друзі вже у травні роз’їхались. а ми з Михайлом вирішили залишитись. По-перше – спокій і можливість працювати віддалено не будучи прив’язаним географічно. Ну і жити у тій хатинці як не крути і дешевше і приємніше, ніж у місті.  Свіже повітря свіжі овочі, хай і придбані на сусідській грядці, але ж.

Оренду було вирішено оплачувати навпіл. Я перекидала гроші Михайлу на картку, а він розраховувався з власниками.

Все було добре до того часу, поки не приїхали дідусь і бабуся Михайла. Вони жили на Харківщині і одразу після звільнення приїхали до нас.

Після сліз зустрічі, обіймів і збивчатої розповіді, як жилось, як доїхали, бабуся Михайла й каже:

— І подумати не могла, що ця старенька хатинка у горах. що дісталась мені від бабусі врятує нас колись? Це дід мій будував її. Скільки років минуло, добре, що ми її під дачу узяли, ремонтували. Он воно як обернулось.

Михайло, звісно виправдовувався. казав що усі гроші клав на картку дідуся і бабусі за них вони і жили в окупації. То виявилось правдою, але мене дивувало, чому він одразу не сказав усе як є , я б і більше грошей переказувала.

Я вже місяць як у столиці, повернулась до батьків. Про Михайла намагалась забути,хоч він і телефонує ледь не щоденно. Але вчора дізналась, що при надії.

Тепер розгубилась. Якщо скажу Михайлу він стане частиною мого життя і покличе заміж. А я не впевнена. що хочу з такою людиною жити і бути чимось пов’язаною, адже віри йому немає після усього.

Чи приховати правду і назавжди розійтись з такою людиною?

Лана. К.

27,11,2022

Головна картинка ілюстративна pexels.

You cannot copy content of this page